РОЗДІЛ 2
ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ НІМЕЦЬКО-РУМУНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ:
МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТИ
2.1. Населення Південної України на початку Великої Вітчизняної війни
(червень-серпень 1941 року): морально-політичний аспект
Створення ідеологічних міфів про небувалий підйом, згуртування навколо партії,
одностайну підтримку всіма національностями та соціальними верствами
мобілізаційних заходів державного керівництва, направлених на боротьбу проти
гітлерівських військ, розпочалося комуністичною пропагандою в перші ж дні
війни. На сторінках обласних та районних газет тих років „Южная правда”,
„Ленінським шляхом”, „Більшовицьке плем’я”, „Наддніпрянська правда” та інших –
висвітлювались приклади справжнього патріотичного підйому лише частини
населення, спрямованого на допомогу діючій Червоній Армії.
Враховуючи те, що фашистська армія вела успішний наступ на СРСР, використовуючи
ідею „визволення радянського народу від комунізму”, вітчизняна пропаганда
вдалася до національно-патріотичної риторики – всебічного обґрунтування і
розтлумачування визвольного, справедливого характеру війни, шляхетних цілей
захисту батьківщини. У цьому контексті модель „Вітчизняної війни” пасувала
якнайкраще [345, с. 104].
24 червня 1941 року в пресі друкується виступ по радіо заступника Голови Ради
народних Комісарів СРСР і Народного Комісара Закордонних справ В. Молотова, де
стверджується про безпідставний напад гітлерівських військ на СРСР,
наголошується на вітчизняному характері війни проти фашизму, висловлюється
впевненість, що „…Червона Армія і народ поведуть переможну вітчизняну війну за
батьківщину, за честь, за свободу” [156, с. 1].
Проведення паралелі між нацистською агресією та вітчизняними війнами мало дати
чітко зрозуміти населенню: вчинено напад на нас, що це не наслідок чергової
спроби когось визволяти чи навертати на шлях комунізму, наразі ми обороняємося,
і йдеться про саме існування радянської держави як такої. Порівнюючи
радянсько-німецьку війну з Вітчизняною війною 1812 р., сталінське керівництво
активізувало не стільки „революційну свідомість мас”, скільки зіграло на
національно патріотичних почуттях. Це свідчило про розгубленість радянського
уряду, адже, прикриваючись національно-патріотичними гаслами, він де-факто
визнавав безсилість своєї попередньої політики і комуністичної ідеології на
загал [346, с. 106]. До того ж у бесіді з американським послом у Радянському
Союзі А. Гарріманом у вересні 1941 р. Й. Сталін зазначив: „У нас нема жодних
ілюзій, що буцімто вони (радянські люди) б’ються за нас. Вони б’ються за
Матір-Росію” [346, с. 106].
Радянська пропагандистська машина почала набирати оберти вже на початку війни.
Політагітатори переконували суспільство у правильності дій партійних органів, у
необхідності всебічному сприянню їм, у засобах масової інформації висвітлювали
виключно приклади всенародної підтримки мобілізацій-них заходів державного
керівництва. Проте замовчувалися факти протидії різного характеру серед значної
частини людей.
26 червня в ЦК КП(б)У Миколаївський обком КП(б)У повідомить про „гарячу”
підтримку мобілізаційних заходів державного керівництва трудівниками села і
міста, що висловлювали наміри на багатолюдних мітингах, які пройшли в усіх
населених пунктах області: „На всіх фабриках, заводах, в МТС, колгоспах,
радгоспах та закладах Миколаївської області 22-23 червня відбулись численні
мітинги працівників, де були присутні більше 200000 чоловік. Робітники,
колгоспники і службовці у виступах і рішеннях повністю підтримували заходи
радянського керівництва, направлені на розгром фашистських варварів, одно-часно
запевняючи партію і радянське керівництво, що віддадуть усі сили, а якщо буде
потрібно, то й життя за Батьківщину для розгрому пихатого ворога” [27,
арк. 7].
Загроза з боку фашистської навали та пропагандистські заклики сколихнули
патріотичні почуття багатьох людей, налаштованих цілодобово працювати на
заводах, фабриках, у полі на збиранні врожаю і віддавати всі кошти на
„оборонку”. Але говорити про „єдиний бойовий табір народу і партії” некоректно.
Основними ініціаторами, що „спонукали” до різного роду соцзмагань та
перевиконання мобпланів, були компартійні активісти, стахановці, полум’яні
заклики та трудові приклади яких переважно і використовували для висвітлення в
засобах масової інформації. Так, наприклад, окремі працівники заводу імені
А. Марті, виступаючи на мітингу, запропонували „просити” державне керів-ництво
продовжити робочий день на час бойових дій, зобов’язались взяти курс на
перевиконання виробничих планів та запропонували ширити цей рух на інші
підприємства області [17, арк. 4].
З огляду на вищесказане зазначимо, що кількісно партійна організація області
станом на 01.12.1939 року становила всього 19 128 чоловік [15, арк. 9].
Необхідно зауважити, що кількість присутніх людей на мітингах по всій області –
200 тисяч – невелика цифра, оскільки на момент утворення Миколаївської області
в 1937 році за даними про кількість населення вказується на 1109571 чол., з
яких міського населення – 336142 чол., сільського – 773429 чол. [15, арк. 2].
До того ж бути присутнім на зібраннях ще не означає підтримувати насправді,
оскільки люди розуміли всю небезпеку відкритого антирадянського протистояння в
умовах оголошення воєнного стану.
Аналіз документів обласних державних архівів Півдня України засвідчує, що
партійні органи серйозно турбував морально-політичний стан населення з початком
фашистської агресії, певно, побоюючись відповідальності за антинародні
експерименти, що впроваджувала
- Київ+380960830922