РОЗДІЛ 2
Нормативно-правове забезпечення припинення права спеціального використання
громадянами природних об’єктів ……………......…...…...69
2.1. Підстави припинення права громадян щодо спеціального
використання природних об’єктів ………………….…………….................…...69
2.2. Класифікація підстав припинення права громадян щодо
спеціального використання природних об’єктів ………………………….........79
2.3. Порядок припинення права громадян щодо спеціального
використання природних об’єктів ……………………………………………...110
2.4. Правові наслідки припинення права громадян щодо спеціального використання
природних об’єктів
.......................................................................133
2.5. Гарантії забезпечення права спеціального використання природних
об’єктів громадян у процесі його припинення
...................................................141
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
................................................................................158
ВИСНОВКИ
..........................................................................................................160
ДОДАТОК
А..........................................................................................................170
ДОДАТОК Б
.........................................................................................................174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
.........................................................176
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Основний Закон України (ст. 3) визнав людину, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою
соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов’язком держави. Численні наукові дослідження присвячені
різноманітним проблемам інституту права власності громадян на природні об’єкти
та інституту права природокористування цих суб’єктів. Значну увагу приділено
питанням припинення прав на природні об’єкти, зокрема, земельні ділянки. Однак
громадяни використовують й інші природні об’єкти. Йдеться, зокрема, про
здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів (п. г,
ст. 9 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”).
Реалізація суб’єктивного права кожного громадянина пов’язана з виникненням та
припиненням даного права.
Припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів має відбуватися
згідно з принципом їх гарантованості та відповідності нормам Конституції
України. У зв’язку з цим вкрай важливим та актуальним є питання забезпечення
стабільності прав громадян щодо природних об’єктів. Йдеться, насамперед, про
створення усіх можливих правових заходів, спрямованих на попередження
необґрунтованого, неправомірного припинення цих прав. Вони мають базуватися на
нормах Основного Закону України. У ряді випадків правові приписи, що регулюють
припинення прав громадян щодо природних об’єктів, потребують значного
корегування та уточнення. Недостатньо досконалим є сам процесуальний механізм
припинення права використання природних об’єктів. Мало вивченою залишається й
теоретична основа припинення прав громадян щодо природних об’єктів. Дослідження
спрямоване на виявлення недоліків у правовому регулюванні припинення прав
громадян щодо природних об’єктів (в основному права спеціального використання
природних об’єктів) та пошук шляхів їх удосконалення.
Наукового дослідження потребує також проблема чіткості правового формулювання
підстав припинення прав щодо природних об’єктів, яке запобігатиме
неоднозначному трактуванню одних і тих самих підстав, можливості їх розширеного
тлумачення. Поза увагою наукових досліджень залишилися проблеми визначення
поняття підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, припинення
права використання природних об’єктів у зв’язку з припиненням існування
природного об’єкта. Недостатньо повно в літературі розглянуто умови та порядок
припинення прав громадян щодо природних об’єктів.
Викладене викликає необхідність проведення комплексного наукового дослідження
припинення прав громадян щодо природних об’єктів як складової частини загальних
засад використання природних об’єктів – об’єктів права власності Українського
народу.
Науковим та теоретичним підґрунтям для розробки цієї теми стали роботи таких
українських вчених у галузі екологічного права, як:
В. І. Андрейцев, Г. В. Анісімова, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкова, О. А. Вівчаренко,
Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, О. В. Єлісєєва, І. І. Каракаш, М. В. Краснова, Т. Г.
Ковальчук, В. В. Костицький, І. О. Костяшкін, П. Ф. Кулинич, Н. Р. Малишева, Р.
І. Марусенко, В. Л. Мунтян, В. В. Носік, О. О. Погрібний,
Б. Г. Розовський, В. І. Семчик, А. К. Соколова, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко,
М. В. Шульга, Г. Ф. Ясинська та ін. Крім того, серед теоретичних розробок
радянських та російських науковців слід зазначити праці Г. О. Аксеньонка, В. П.
Балєзіна, М. М. Бринчука, О. К. Голіченкова, М. В. Дудікова, Ю. Г. Жарікова, І.
О. Іконицької, М. І. Краснова, О. С. Колбасова, В. В. Петрова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри
екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава
Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми
вдосконалення правового регулювання екологічних відносин” (державна реєстрація
№ 0106U002290).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного до