РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ І МЕТОДОЛОГІЯ КАРТОГРАФУВАННЯ ҐРУНТІВ
2.1. Концептуальні основи розвитку наукової думки про історію картографування
ґрунтів
Систему розвитку поглядів на розуміння явищ і процесів, що супроводжують
створення карт ґрунтів, можна звести до таких положень.
1. Необхідність картографування ґрунтів виникла з економічних, виробничих
потреб суспільства.
2. Історію картографування ґрунтів можна уявити ланками нерозривного ланцюга
методичних підходів до створення карт ґрунтів, які змінювалися, уточнювалися
паралельно до змін суспільних явищ у країні і світі з урахуванням досягнень
науково-технічного прогресу.
3. Еволюція наукової думки про складання карт ґрунтів тісно пов?язана з зміною
уявлень про ґрунти, зі зміною нашого розуміння процесів, що з плином часу
відбуваються в ґрунті під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.
4. Протягом різних історичних періодів картографування ґрунтів
використовувалися: анкетні статистичні дані про ґрунти, матеріали опитувань
населення, результати польових досліджень, теоретичні напрацювання про ґрунти і
їхню еволюцію, які постійно змінюються і вдосконалюються, досягнення суміжних
галузей науки і техніки, можливості аеро- і космічної фотозйомки, сучасної
комп’ютерної техніки.
Нашу концепцію про історію картографування ґрунтів можна проіліструвати словами
відомого американського ґрунтознавця Річальда Арнольда, який, розмірковуючи над
питанням про те, чим нас так приваблює генезис ґрунтів, зазначає: “Я думаю,
тим, що в ньому є історія, можливість створити різні сценарії, дати прогнози.
Генетичні концепції, щонайменше в ґрунтознавстві, абстрактні. Уявіть собі –
напрямок, шлях розвитку, формування й еволюція типу ґрунту. Потрібно мати гарну
уяву, щоб усе це придумати! У ґрунтовому профілі завжди бувають які-небудь
деталі, які не занадто добре укладаються у Вашу концепцію. Ви вважаєте, що щось
відбувається або відбувалося, а доказів може бути недостатньо. Адже "диявол
ховається в деталях". Але якщо ми прагнемо до узагальнення, якщо ми створюємо
гіпотезу, якщо ми шукаємо типовий профіль, то ми поводимось з нашою
абстракцією, як із реальним предметом. Ми створили ідею, і на підставі нашого
досвіду ми уявляємо собі, що саме ідея служить тією реальністю, з якою ми
постійно зіштовхуємося. Ієрархія вимагає абстрагування. Численні спільноти
низьких рівнів мають так багато різних властивостей, що їх важко запам'ятати.
На вищих рівнях (категоріях) нам доводиться вибирати властивості, які
допомагають запам'ятовувати не окремі об'єкти, а їхні групи. Звичайно, ми
концентруємося на центральних образах груп, а не на деталях або границях з
іншими групами (класами). У генетичному ґрунтознавстві ми виділяємо концепції
генезису ґрунтів, щоб упорядкувати наші знання й вибрати характерні для тієї
або іншої моделі ознаки. Істина укладена в самих ґрунтах, а не в моделях,
заснованих на наших знаннях про них, отриманих у певний момент часу. Насправді
ми не розуміємо який-небудь ґрунт, ми лише вважаємо, що розуміємо його. У
дійсності ми лише думаємо, що ми знаємо генезис ґрунтів. Ми й не класифікуємо
ґрунти, ми тільки сподіваємося, що можемо правильно організувати їх. Проте ми
розробляємо класифікації, пізнаємо генезис ґрунтів, і ми дійсно розуміємо
сутність ґрунту. Усі ці дії засновані на емпіричному знанні, отриманому
існуючими в цей момент методами дослідження, і на концепціях, зібраних із
блоків закономірностей, досить переконливих, щоб бути прийнятими нами. Ми вдало
розшифровуємо закономірності, уважаючи їх прийнятними в цей момент, але ми
прекрасно розуміємо, що нові дані, технології або статистика внесуть чимало
коректив у деталі цих закономірностей. І це природно, і навіть добре. Ми
прагнемо до творчого, а не рутинного мислення. Творче мислення активне,
інтерактивне, системне, воно припускає узагальнення, перевірку гіпотез і
постановку питань, пошук несподіваних закономірностей. Рутинне мислення
аналізує наявні ідеї й факти, воно корисне й необхідне, але воно не творче”
[12].
Багато вчених підкреслювали роль історико-наукових досліджень в історії
людської культури. Видатний англійський історик природознавства
В. Уевелл писав: “Із часу свого створення людина постійно прагне до відшукання
істини, і тепер, коли ми досягли високого панівного становища, де оточує нас
яскраве денне світло, нам буде приємно оглянутися на пройдений нами шлях, на
досягнуті успіхи”. І далі: “Дослідження напрямів, якими наші предки отримали
наше розумове надбання, може показати нам і те, чим ми володіємо, і чого ми
можемо очікувати, – може не тільки привести нам на пам'ять той запас, що ми
маємо, але й навчити нас, як його збільшити й поліпшити” [245, с. 4-5].
На думку А.П. Модестова, «ніщо не допомагає так у засвоєнні наукових істин, як
ознайомлення з їхнім історичним розвитком» [Цит. за:145, с. 4-5].
Ще більш виразно висловлювався відомий ґрунтознавець-мікробіолог В.Л.
Омелянський: “...без ознайомлення з тими керівними ідеями, через які пройшла
наукова думка... багато які із сучасних даних можуть залишитися неясними й не
будуть належним чином зрозумілі й оцінені. Закон безперервного розвитку, якому
підпорядкована природа, ще більшою мірою прикладемо й до розвитку кожної науки,
де наступність ідей відіграє переважну роль» [120, с. 6]. Отже, в історії науки
все змінюється, але ніщо не гине.
Значення цих позицій ще більше посилилося в наш час. Основоположник сучасного
наукознавства Дж. Бернал у своїй монографії “Наука в історії суспільства”
зазначає: “Раніше вчені могли заперечувати все, крім роботи своїх безпосередніх
попередників, і навіть відкидати традиції минулог
- Київ+380960830922