Заохочення суспільно корисної мотивації: кримінально-правові та кримінологічні аспекти.

РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАОХОЧЕННЯ СУСПІЛЬНО КОРИСНОЇ МОТИВАЦІЇ ПОВЕДІНКИ
2.1 Поняття та сутність кримінально-правового заохочення суспільно корисної
мотивації поведінки
Вплив на суспільні відносини за допомогою системи юридичних засобів складає
механізм правового регулювання. Вивчення правових засобів заохочення в якості
засобу впливу на мотивацію поведінки людини є спробою в переосмисленні ролі й
значення кримінально-правових норм та кримінологічних заходів у запобіганні
злочинності.
Д.В. Осінцев зазначає, що правовий інститут заохочення є міжгалузевим. Воно
може здійснюватися на підставі норм адміністративного, трудового,
конституційного, муніципального, кримінального, кримінально-виконавчого,
фінансового, екологічного та інших галузей права [124, с. 61].
Заохочення, поряд із примусом, є методом державного управління. Його сутність
полягає у тому, що він є способом впливу, який через інтереси, свідомість
спрямовує волю людей на вчинення корисних дій [10, с. 196].
Досліджуючи механізм впливу заохочення на суспільні відносини, В.М. Баранов
відзначає, що заохочення сприймається як справедливе, якщо воно: а)
призначається за дійсні заслуги перед державою і суспільством; б) за своїм
розміром (значенням) відповідає зусиллям, що витрачаються на здійснення
корисного, як правило, що перевершує звичайні вимоги; в) призначається усім,
хто досяг заохочуваних державою результатів; г) надається за результати,
досягнуті засобами, повністю відповідними вимогам законності й моралі [20,
с.110].
Вважаємо, що заохочення може виступати гарантією законності й правопорядку,
стабільності та ефективності державного управління в однаковій мірі з
покаранням, що варто враховувати при розробленні кримінально-правових та
кримінологічних заходів запобігання злочинності.
А.В. Малько зазначає, що відмінностями між зазначеними поняттями є:
1) цільове призначення заохочень і покарань. Якщо заохочення покликане
підкріплювати соціально цінну поведінку, то покарання – теж своєрідна
"заслужена міра", що виступає засобом захисту суспільства від правопорушень,
соціально шкідливих діянь (двояко тлумачать слово «заслуговувати» і словники
української мови: отримувати нагороду або кару, нагородити або покарати по
заслугах);
2) якщо заходи заохочення пов'язані з елементами взаємної користі з погляду
суспільства і суб'єкта, то заходи покарання – з елементами взаємної шкоди;
3) якщо заохочення – спосіб схвалення, то покарання – спосіб осуду;
4) заохочення створюють більше умов для проявів свободи людини, в них міститься
більше варіантів вибору поведінки, ніж під час покарання;
5) заохочення і покарання, виступаючи полярними засобами на рівні санкцій
правової норми, тягнуть за собою різні юридичні наслідки: позитивні й негативні
[101, с.5].
Таким чином, заохочення є одним із засобів, що враховують інтереси особи,
суспільства і держави, а покарання спрямоване на захист інтересів суспільства і
держави. При цьому, заохочення має більш творчу та гнучку дію, ніж покарання.
Отже, заохочення є особливим засобом позитивного соціально-правового
регулювання поведінки людей з метою породження і підтримки суспільно-значущої
активності, в результаті застосування якого винагороджується заслужена
поведінка суб'єкта і реалізується взаємний інтерес особи, суспільства і держави
[ 101, с.6-7].
Тому заохочення варто і доцільно використовувати у рамках запобігання
злочинності у кримінально-правових та кримінологічних аспектах.
Заохочення позитивної посткримінальної поведінки відбувається через
правозастосування заохочувальних норм, сутністю яких є стимулювання суспільно
корисної поведінки осіб, що вчинили злочин, шля­хом пом'якшення
кримінально-правового обтяження. Їх специфіка полягає в тому, що вони
визначають юридично не обов'я­зкову, але соціально бажану поведінку, породжують
обов'язок або право відповідних органів застосувати заохочувальну акцію [1, с.
49].
Функція заохочувальних норм полягає у впливі на поведінку громадян, у
стимулюванні бажаного для суспільства результату. Заохочувальні норми покликані
стимулювати суспільну переорієнтацію осіб, які вчинили або вчинюють злочин.
Спосіб здійснення такого впливу полягає у тому, що особа не зобов’язана, а лише
стимулюється до досягнення суспільно корисного результату.
Сизий А.Ф. пише про необхідність підвищення ефективності застосування
заохочувальних норм кримінально-виконавчого права як ефективного засобу
виправлення осіб, які відбувають покарання, що сприятиме результативності
засобів профілактики нових злочинів, а також удосконаленню діяльності установ
виконання покарання [145, с. 25].
Зазначимо, що заохочення розглядається переважно у психолого-педагогічній
діяльності, але в контексті нашого дослідження воно набуває
кримінально-правового та кримінологічного значення в контексті можливостей
здійснювати стимулюючий вплив на формування суспільно корисної мотивації
посткримінальної поведінки у запобіганні злочинності шляхом стимулювання
соціально корисної ініціативної поведінки.
Застосування чи незастосування заохочувальних норм залежить від
посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин. Якщо винна особа
відшкодувала заподіяну шкоду, з’явилася із зізнанням або вчинила інші дії, що
свідчать про її соціальну переорієнтацію, до неї можуть бути застосовані такі
норми.
Аналіз статей чинного кримінального законодавства, які містять заохочення,
свідчить про те, що у переважній більшості випадків заохочення є правом, а не
обов’язком уповноваженого правозастосовного органу. Це можна пояснит