Р о з д і л 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА
2.1. Культура особи
у контексті філософського аналізу
Розвиток усіх сфер суспільного життя зазнає суттєвого впливу філософських ідей, культурологічних традицій, оскільки сама життєдіяльність суспільства творить культуру.
Поняття "культура" увійшло в науковий обіг європейської соціальної думки у другій половині ХVІІІ ст. Сьогодні філософи і культурологи не дають йому єдиного тлумачення. Налічується близько тисячі дефініцій культури [196, с.6]. Це призводить до того, що висвітлити їх стає дедалі складніше навіть у спеціальному дослідженні, оскільки доволі складно одержати конкретне знання про об'єкт, що тлумачиться як деяка субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах.
Ми поділяємо точку зору В.Розіна, який виділяє три основні підходи до трактування категорії "культура": антропологічний, соціологічний, філософський [300, с.12].
Антропологічний підхід ґрунтується на етнічних особливостях кожного народу, на поясненні буття нації. Проблема культурної антропології, як зазначає Л.Немировська, надзвичайно важлива для етнічних суспільств, які зберегли свою самобутню культуру [184, с.5]. Поняття "культура" в антропології вміщує такі аспекти: культурне становлення (просвіта) суспільства і людини; сукупність (цілісність) суспільних звичаїв, традицій; природна цілісність (система), яка протистоїть іншим культурним цінностям. Основний зміст антропологічного підходу полягає у розумінні культури (чужої чи власної). Побачити їхню відмінність від культурної традиції, сформувати шанобливе ставлення до культурних феноменів допомагають знання. Міжкультурне спілкування й розуміння, як зазначає В.Розін, є головною цінністю антропології і культурології [300, с.8-9].
Соціологія культури, вважає Л.Немировська, покликана розкривати суперечливі тенденції, фактори, які впливають на спільну соціологічну картину культури (культурогенез) [184, с.25]. Тобто з соціологічного погляду, як стверджують В.Букреєв і І.Римська, культура постає передусім сферою цінностей людини, її творчості з урахуванням досягнень минулих тисячоліть [41, с.91]. Соціологія, на думку А.Радугіна і К.Радугіна, розглядає культуру як складне динамічне утворення, яке має соціальну природу, виявляється в соціальних відносинах, спрямованих на створення, засвоєння, збереження і поширення предметів, ідей, ціннісних уявлень, що забезпечують взаєморозуміння людей у різних соціальних ситуаціях [337, с.21].
Універсальним підходом до наукового пізнання культури є філософський. Філософське розуміння культури дає змогу розкрити її як цілісний феномен, а не лише як суму світоглядних, релігійних, моральних, естетичних та інших цінностей [300, с.14]. Так, за допомогою аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів можемо дослідити справжню природу, сутність і генезу культури. Отже, її філософський аналіз дозволяє узагальнити існуючі дефініції, виявити їхнє прикладне значення.
Невіддільним від поняття "культура" є поняття "цивілізація". Воно не тільки означає рівень суспільного розвитку матеріальної та нематеріальної культури, а й вказує на історичні типи культур. Поняття "цивілізація" змістом наближається до поняття "культура", та все ж вони різні. Під цивілізацією здебільшого розуміють культурну спільність людей, котрі виявляють певний соціальний стереотип. Важливим є те, яка зі спільностей "засвоїла більший, достатньо авторитетний, достатньо замкнений світовий простір і завдяки цьому отримала місце у світовому розкладі" [73, с.82]. Тобто цивілізація є результатом культури, її продуктом. Вона виникає у процесі засвоєння досягнень однієї культури іншими культурами.
Важко погодитися з думкою Ю.Тихонравова про те, що на зміну культурі йде цивілізація [357, с.57]. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу. Культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла. Цивілізація, на думку В.Розіна, є тілом культури, її матеріальним носієм, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація - жахлива річ, культура, позбавлена своєї матеріальної оболонки - річ неможлива [300, с.22].
Культура має постійно підживлювати цивілізацію, інакше остання заперечуватиме, руйнуватиме культуру, нехтуватиме нею. Цивілізація є тимчасовим явищем і означає перетворену людиною, окультурену природу, засоби цього перетворення, соціальну культуру, людину, яка засвоїла духовну та інші види культур. Культура - загальнолюдське надбання, вона виступає своєрідним кодом, матрицею цивілізації [184, с.21].
Загалом рівень цивілізації не обов'язково збігається з рівнем культури суспільства чи окремої особи. Це пояснюється тим, що культура спрямована на безперервний духовний, а цивілізація, як правило, - на фізичний розвиток членів суспільства. Причина криється в тому, що нехтується використання здобутків окремих видів культур. Це бачимо на прикладі того, що культуру творять етноси, а цивілізацію - нації. Тому при розкритті змісту цивілізованого суспільства та цивілізованого правопорядку потрібно враховувати культурний чинник.
Такі розбіжності між культурою та цивілізацією з часом посилюються. Наукові джерела свідчать, що сучасне розуміння культури сформувалось як усвідомлення кризи, розриву між природою і культурою [184, с.29]. Проблема взаємодії культури і природи є традиційною, вона з'явилася разом із зародженням культури і має таку ж давню історію, як і сама духовна культура людства. Природа і культура, як зазначає В.Мшвенієрадзе, - єдиний спільний будинок, у якому живуть всі люди і народи [372, с.217, 235]. Тобто гармонія культури і природи - це вічна проблема, яку прагне розв'язати людство. Звичайно, для цього потрібні різні модифікації, "реконструкції", "налаштування", що стосуються не природи, а передусім людини.
Зрозуміти сутність культури можна лише дивлячись крізь призму діяльності людей, які населяють планету. Культура не існує поза людиною.