РОЗДІЛ 2.
ТЕОРІЯ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Місце нотаріального процесу у системі права України
Держава наділила нотаріуса певними процесуальними повноваженнями, cеред яких є
посвідчення лише безспірного права, безспірних фактів, вжиття охоронних
заходів, надання документам виконавчої сили тощо. Отже, нотаріальний процес є
можливість характеризувати як безспірний. Але за одним критерієм неможливо
визначити місце нотаріального процесу у системі права України. Тому повернемось
до аналізу позицій вчених відносно визначення і конкретизації місця
нотаріального процесу у системі права України.
Так, до останнього часу питання пpо місце нотаріального процесу у системі права
носить дискусійний хаpактеp і відносно його виpішення в юpидичній літеpатуpі не
має єдиної думки. Так, більшість вчених відносять нотаріальний процес до
несудових форм захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, іноді
вважають його самостійним, але поєднують з цивільним процесом [87, с. 22].
Так, про схожість нотаріального процесу з адміністративним процесом свідчить
декілька ознак: у нотаріальному процесі не вирішуються спірні питання;
нотаріальні акти вчиняються на підставі фактів, в наявності яких нотаріуси
можуть впевнитися безпосередньо на підставі наданих документів; нотаріус діє
одноособово і має свою специфічну компетенцію; у разі неможливості встановити
певні обставини за допомогою доказів, якими володіє особа, нотаріус не може
вчиняти нотаріальне провадження та роз'яснює особі її можливість звернення до
суду за встановленням відповідного юридичного факту; нотаріальна структура
керується та контролюється Міністерством юстиції. Такі ознаки надають
можливість порівняти нотаріусів з посадовими особами органів реєстрації актів
громадянського стану, характерні риси діяльності яких дуже схожі, хоча завдання
та способи, завдяки яким вони реалізуються у нотаріальному процесі значно
ширші. Зокрема, про можливість віднесення органів нотаріату до адміністративних
органів говориться в авторефераті дисертації Пескової Т.Д. Вона на підставі
узагальнення нотаріальної функції по охороні суб’єктивних прав і охоронюваних
законом інтересів, тобто як органу держави у галузі цивільно-правових відносин,
приходить до висновку про можливість його віднесення до органів управління
[261, с. 12], але це положення необхідно узгоджувати з позицією вчених, які
займаються проблемами адміністративного права [186].
Якщо порівнювати далі, то відповідальність нотаріусів суттєво відрізняється від
відповідальності посадових осіб органів реєстрації актів громадянського стану.
На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату
характеризуються особливим становищем посадових осіб, а також і їх
компетенцією. Нотаріус - це посадова особа, яка в своїй діяльності при
здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкорюється тільки закону, у
той час як інші посадові особи органів державного управління при здійсненні
своїх обов'язків повинні виконувати вказівки вищестоящих керівників, суворо
дотримуватись вимог інструкцій, наказів тощо, а нотаріус має останніми
керуватися .
Предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи, що зумовило специфічний
метод вирішення нотаріальними органами віднесених до їх компетенції питань.
Органи нотаріату не застосовують змагальну форму процесу, а встановлюють
юридичні факти, як правило, на підставі наданих їм письмових документів [365,
c.34]. В нотаріальному процесі відсутні публічні начала. На відміну від суду,
який в більшості випадків розглядає справи у відкритих судових засіданнях,
нотаріуси за загальним правилом повинні зберігати таємницю вчинюваних
нотаріальних дій. Це збільшує довіру до нотаріусів, попереджає виникнення
сімейних конфліктів та інших небажаних результатів. Тому неможливо однозначно
погодитись з думкою І.В. Решетнікової та В.В. Яркова, які вважають, що
нотаріальна діяльність має публічно-правовий характер [145, с. 244]. При тому,
що посада нотаріуса дійсно є публічною, що визначається доступністю
нотаріальної діяльності та інформацією про їх перебування за певною адресою
[35], слід зауважити, що сам зміст нотаріальної діяльності позбавлений
характеру публічності. Це забезпечується таємницею вчинюваних нотаріальних
дій.
Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, несуть особисту
відповідальність за розголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Специфічність положення нотаріату у системі права України та вчинення
проваджень за правилами, які передбачені законом, забезпечують правильне та
чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені
задачами та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності
полягає у тому, що вона має в основному посвідчувальний, підтверджуючий
характер, юридично закріплює (фіксує) цивільні права з метою попередження від
можливого у подальшому їх порушення, а також врегульовує у відповідності до
вимог законодавства.
За своєю функціональною природою діяльність нотаріусів найбільш близька до
діяльності суду, оскільки здійснюється вона в інтересах громадян та юридичних
осіб і має метою функцію контролю і врегулювання цивільних правовідносин.
Нотаріальний контроль на відміну від наступного судового контролю має
попередній характер і здійснюється при вчиненні нотаріальних дій, коли
відсутній спір про право та немає правопорушення. Судовий контроль передбачає
вирішення спору і визначення правопорушника, до якого й застосовуються заходи
цивільно-правового впливу.
Тому цікавою є позиція Бардіна Л.Н., який вважає, що діяльність нотаріусів є
- Київ+380960830922