РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ СУТНОСТІ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
В ПРОЦЕСІ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ
2.1. Політико-правова реформа в ході “оксамитової революції”
Погоджуємося з позицією, що не мають наукової цінності дослідження, котрі
містять “раціональне пізнання, ізольоване від емпіричного і таке, що не
опирається на нього, оскільки відволікається і втрачає зв’язок із тією
соціальною ситуацією, котра в кінцевому рахунку і визначає сутність політичної
і правової реальності й об’єктивні закономірності її розвитку” [38. С. 99].
Виходячи з цього, метою даного розділу нашого дослідження буде виступати
розкриття сутності державно-правової реформи в Чехословаччині в таких аспектах:
1) передумови; 2) політико-правовий механізм; 3) зміст і напрями. З
методологічної точки зору здіснення таких завдань потребуватиме, в першу чергу,
історико-правового методу дослідження, тобто з’ясування основних етапів
розвитку предмету, факторів, які впливали на цей процес. Одним із основних
імперативів історико-правового методу виступає вимога необхідності з’ясування
передумов того чи іншого явища чи процесу.
2.1.1. Теоретико-юридичні характеристики ЧССР
З’ясування сутності предмету дослідження раціонально розпочати із дослідження
генезису основних державно-правових інститутів Чехословаччини, котрі після
листопада 1989 р. стали об’єктом цілеспрямованих перетворень.
Утворення федерації в 1968 р. Починаючи з 1960 р. Чехословацька соціалістична
республіка (ЧССР), створена після “лютневої революції” 1948 р., відзначалася
всіма атрибутами централізованої держави. Причому про унітарний територіальний
устрій країни можна впевнено говорити не лише з огляду на державний режим та
особливості політичної системи ЧССР, в якій домінувала централізована Компартія
Чехословаччини. Таке твердження ґрунтується не лише на фактичній, а й на
юридичній основі. До прикладу, Законом “Про територіальний поділ держави” від 9
квітня 1960 р. за № 36 ЧССР проголошувалася єдиним державним утворенням, яке
складається з м. Праги, 10 країв і 108 округів. Словаччина як територіальна
складова держави, позбавлена державно-правового статусу, цілком втратила свою
особливість у цьому плані. На традиційній території цієї частини країни було
створено 3 краї [405. С. 98-100]. Це означало, що з формально-юридичної точки
зору ЧССР виступала унітарною централізованою державою [61].
Відзначимо, що з огляду на державний режим у Чехословаччині цього періоду
функціонувала одна з моделей “східноєвропейського соціалізму”, котра полягала в
тоталітарному режимі радянського зразка [95].
Прийнята Національними зборами ЧССР 11 липня 1960 р. нова Конституція ЧССР не
змінила державно-територіального устрою країни. Це визнавалося й радянськими
дослідниками проблеми [119. С. 74-76]. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конституції
проголошувалося, що “Чехословацька соціалістична республіка є єдиною державою
двох рівноправних народів - чехів та словаків”. Одночасно положеннями ч.3 ст.2
Основного закону визначалося, що представницькими органами в ЧСCР виступають
Національні збори (загальнодержавний законодавчий орган), Словацька національна
рада (далі – СНР), національні комітети (місцеві органи державної влади) [320.
С. 304-306]. Територіальний устрій, отже, відзначався асиметричним характером.
Питання державно-правових відносин чеського і словацького народів постало в
процесі часткової демократизації політичного життя першої половини 1968 р.,
котру пізніше стали називати “празька весна” [56]. Відзначимо, що в
підсумковому документі КПЧ “Уроки кризового розвитку в Компартії Чехословаччини
і суспільстві після ХІІІ з’їзду КПЧ”, прийнятому в грудні 1970 р., демократичні
реформи першої половини 1968 р. оцінювалися як такі, що відновлювали “навіть
елементи домюнхенської буржуазної республіки” [140].
Справедливо буде відзначити, що об'єктивно навіть часткова демократизація
сприяла федералізації держави. На початку липня 1968 р. розробкою принципів
вирішення цієї проблеми стала займатися спеціально створена для цього комісія
Уряду ЧССР. Дискусійними з самого початку процесу федералізації були такі
питання як: заборона принципу більшості при прийнятті рішень (представники
Словаччини за присутності такого принципу постійно перебували б у меншості в
усіх вищих державних органах) і паритетність у формуванні парламенту і уряду.
Пропонувалося також, щоби для схвалення певних законів необхідною була
більшість голосів у федеральному парламенті депутатів, обраних як від Чехії,
так і від Словаччини [440. С. 175]. 24 червня 1968 р. Національні збори ЧССР
схвалили окремий конституційний закон “Про підготовку федеративного
впорядкування Чехословацької федеративної республіки” [347. С. 217-218].
Відповідно до ст.1 цього законодавчого акту державно-правове врегулювання
стосунків чеського і словацького народів буде здійснено конституційним законом,
для схвалення якого необхідною є згода принаймні трьох п’ятих від загальної
кількості депутатів Національних зборів, обраних у чеських краях, і принаймні
трьох п’ятих від загальної кількості депутатів, обраних у краях Словаччини. Під
час прийняття названого законопроекту депутати від обох частин республіки
повинні голосувати окремо. Завдання, пов’язані з підготовкою до федерального
впорядкування, покладалися на Чеську національну раду (ЧНР) і Словацьку
національну раду (СНР). Оскільки ЧНР на той час не функціонувала, законом
передбачалося її створення як “тимчасового органу конституційного і політичного
представництва чеського народу”. Згідно зі ст.4 Закону склад ЧНР формувався
Національними зборами за поданням Національного фронту з числа депутатів
Національних зборів, о
- Київ+380960830922