РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ І ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДОВЛАДДЯ
2.1. Влада, та її легітимація народом
Другою складовою терміна "народовладдя" виступає категорія влади. Ця складова в якості самостійного предмета дослідження вже не одне тисячоліття постає перед філософами та науковцями. Поясненням такої уваги може слугувати сентенція М.Фуко про універсалізм влади, її присутність в усіх сферах людської діяльності і на всіх рівнях соціальної суб'єктності. Наслідком ж довготривалого вивчення влади, за підрахунками спеціалістів, є більш ніж п'ять тисяч понять та категорій, що її характеризують ?156, с. 3?.
2.1.1. Генеза розуміння, поняття та структура влади. Спроба осягнути "найбільш грізну загадку" ?157, с. 27? - владу, пронизує усі епохи історії політичних вчень світу. В античній філософії Платоном та Аристотелем влада розумілася як дихотомія протилежностей "владарювання - підкорення". Зокрема, Аристотель вважав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об'єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. До того ж людина за своєю природою - істота політична. Філософ розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) і політичну (владу державного мужа над громадянином) ?48, с. 376 -380?.
В середні віки та новий час ця дихотомічна ідея була розвинута в працях Н.Макіавеллі ?158, с. 4?, Т.Гоббса ?159, с. 78? тощо; зокрема, пропонувався аналіз різних видів влади, розглядалися прикладні та функціональні аспекти її існування.
Серед більш сучасних робіт, присвячених кратологічній тематиці, слід відзначити дослідження М.Вебера. Відомий соціолог розуміє владу як здатність окремої людини або групи людей утверджувати у сфері соціальних відносин, не дивлячись на опір, власну волю ?160, с. 644?. Таким чином вона полягає у здатності реалізувати функцію управління, полягає у відносинах керівництва, владарювання і підкорення. Очевидно, що причини здійснення влади можуть бути різним, - від добровільного сприйняття до примусу. Жан Бодуен ?161, с. 48? посилаючись на М.Вебера виводить із поняття влади (здатність пана домогтися покори від людей) два її статуси, або мовою автора - "гіпотези": за однією з гіпотез підкорення базується на визнанні законності наказів тими, хто підкоряється; за другою гіпотезою правління не обов'язково є законним, - покору можна вирвати силою. Подібну думку поділяв Жак Марітен: "Влада (Authority) та могутність (Power) - дві різні речі. Могутність - це сила, за допомогою якої можна примусити інших підкоритися собі. Влада ж є правом спрямовувати та наказувати. Правом бути почутим іншими або правом на підкорення інших. Влада передбачає могутність. Могутність без влади є тиранією" ?123, с. 119?.
Втім, радянське державознавство, засноване на марксистській доктрині, сприйняло лише останній аспект влади: "Авторитет... означає нав'язування нам чужої волі; з іншого боку, авторитет передбачає підпорядкування" ?162, с. 302?. Та в ленінській трактуванні: "примусова влада є в будь-якому людському суспільстві, і за родового устрою, і в сім'ї, але держави тут не було" ?163, с. 439?. Класова природа влади, яка неминуче отримує політичного характеру ?164, с. 58? і виявляє себе через диктатуру панівного класу, - на таких канонах будувалася майже вся радянська юридична наука ?165, с. 94;166, с. 47?.
У той же час, в західній політичній думці на зміну концепції М.Вебера з'являється теорія функціонального обґрунтування влади Т.Парсонса. Він уявляє владу в якості "узагальненого посередника" відносин в суспільстві. Влада виступає як міра взаємообумовлених відносин і вона може у різних випадках проявлятися від повного панування до його відсутності ?167, с. 15-16?.
Як самостійний напрям дослідження проблеми влади отримала розвиток поведінкова концепція влади. Цей підхід отримав своє відображення у різних визначеннях поняття влади, від біхіверіалістичного до психоаналітичного ?168, с. 9?. В цьому напрямку розглядалися як "ігрові моделі" влади ?169, с. 194-198?, назва якої говорить сама за себе, так і "ринкові", де влада виступає у вигляді угоди, еквівалента значимості взаємообумовлених владних відносин. Засновник психоаналізу З.Фрейд джерело влади вбачає у "споконвічній безпорадності немовляти", а породження цієї безпорадності - "фантазм батьківської всемогутності" виступає в нього прототипом влади ?159, с. 80?.
Проблемі влади приділяла увагу школа політичної семіології С.К.Лаккана і Р.Барта, політичної антропології Е.Кеннетті та археології М.Фуко. Зокрема, розуміння влади М.Фуко ?170, с. 99-108? охоплює не лише характеристики примусу, але й добровільного сприйняття, й у залежності від їх співвідношення моделюються різні типи влади. Філософ постулює універсалізм влади, основою якого виступає сама природа відносин. Самі відносини корелюються у максимально можливому діапазоні: від повної незалежності через взаємообумовленість до абсолютної залежності. Відповідно до сили залежності або зв'язку у відносинах сторін визначається і сила влади. Сама ж влада формулюється М.Фуко як суспільне відношення, що визначає якість і суть інших суспільних відносин.
Пострадянське державознавство намагається позбутися попереднього примусового підходу до визначення влади і прагне універсально охопити її прояви: "влада як "загальна властивість соціально організованих систем, яка проявляється в наявності реальної можливості суб'єкта реалізувати свою волю шляхом цілеспрямованого впливу на об'єкт владної відносини з метою приведення його в інший, заздалегідь запрограмований стан" ?171, с. 17? або "влада - це здатність і можливість соціального суб'єкта здійснювати свою волю, у випадку необхідності нав'язуючи її тим, хто є об'єктом владного впливу" ?172, с. 91? тощо.
Схожість сучасних загальних визначень влади сучасних вітчизняних і зарубіжних політологів свідчить про те, що нині тут досягнуто консенсусу, і приросту знань про владу слід шукати радше в деталізації цього поняття, ніж у його докорінному переосмисленні ?173, с. 128?.