РОЗДІЛ 2. РОБЛЕМИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ РОБОТИ ЗІ СЛІДАМИ І ЗРАЗКАМИ
ЗАПАХУ ЛЮДИНИ
Серед проблем процесуальної регламентації роботи зі слідами і зразками запаху
людини, на погляд дисертанта, потрібно виділити, з одного боку, дискусію
відносно процесуальної перспективи результатів одорологічного дослідження, а з
іншого, – визначення місця слідів і зразків запаху серед речових джерел
інформації і виклад можливостей вдосконалення у цій частині чинного
кримінально-процесуального законодавства. У той же час розглядати перший блок
проблем процедурної одорології більш обґрунтовано тільки після того, як буде
визначена суть слідів і зразків запаху людини та інших об’єктів як особливого
різновиду речових джерел інформації. Саме тому така послідовність викладу
проблем вдосконалення процесуальної роботи із одорологічними об’єктами, що
видається найбільш доцільною, була реалізована у ряді публікацій О.А.Кириченка
(53; 128; 130) і вдосконалена дисертантом (9; 14; 15; 21; 31, с.162-258; 144,
с.277-422 та ін.), а зараз може бути викладена таким чином.
2.1. Визначення місця одорологічних об’єктів поміж речових джерел
2.1.1. Історія розвитку дискусії з приводу місця слідів запаху людини поміж
речових джерел
Дана дискусія виникла задовго до того, як В.В.Безруков та інші співавтори
проголосили про створення одорологічного методу (35; 36; 37), по суті з початку
застосування позалабораторних собак-детекторів для пошуку за слідами запаху на
місцевості злочинця або викрадених речей. Так, П.І.Люблін-ський ще в 1924 р.
вказував, що собака – це спосіб виявлення речового доказу – запаху (183, с.48),
тобто запах цим вченим визнавався різновидом речових доказів.
Згодом і самі автори одорологічного методу рекомендували використати як речовий
доказ запах, відібраний за допомогою ПВЗ (прилад відбору запахів) (37, с.75).
Трохи пізніше А.І.Вінберг, викладаючи свій варіант процесуальної регламентації
роботи зі слідами запаху людини, більш докладно аргументував це положення,
вказавши, що запах, походження якого в обстановці місця події причинно
пов’язане з подією злочину, законсервований у герметичну упаковку, може стати
речовим доказом у справі, якщо в процесі подальшого розслідування слідчий
вважатиме за необхідне винести про це відповідну постанову (66, с.14).
Можливість використання молекул запаху як речового доказу не виключали не
тільки захисники, але і противники процесуальної перспективи результатів
одорологічного дослідження (160, с.111-112; 245, с.46; 246, с.145 та ін.). Так,
на думку В.С.Абраменкової, Є.Д.Горобець та А.Н.Копйової, повітря з молекулами
запаху, як об’єкт матеріального світу, в принципі, може бути віднесене до
категорії речових доказів, оскільки консервація запаху дозволяє довго зберігати
його і використати при необхідності для ідентифікації тих або інших об’єктів за
допомогою надійних аналізаторів, яких, однак, поки що немає (160, с.111-112).
М.В.Салтевський і В.Г.Лукашевич в контексті рекомендацій за оцінкою доказового
значення результатів одорологічної вибірки вказали, що газоподібні речовини –
це рівнопорядкові речові джерела доказів (246, с.145).
В.Ф.Берзін, опонуючи кандидатській дисертації О.А.Кириченка (127), заявив про
суперечливість положення про те, що мікрооб’єкти, недоступні для
безпосереднього зорового сприйняття учасниками кримінального процесу, в тому
числі і запах, не можуть виступати як речові докази. На думку даного опонента,
незважаючи на те, що газоподібні речовини, в тому числі і запах людини, не
сприймаються візуально (хоч можуть бути в ряді випадків сприйняті учасниками
кримінального процесу іншими органами чуття), вони, проте, відповідають вимогам
поняття речового доказу: будучи матеріальним об’єктом, слугують засобом
розкриття злочину. Те, що доказове значення цих об’єктів виявляється через
експертне дослідження, не є домінантою їх процесуального статусу. Доказове
значення і немікрооб’єктів реалізовується за допомогою експертного дослідження,
однак вони справедливо включаються в число речових доказів, наприклад,
„передсмертна записка”, текст якої, за висновком експертизи, складений не
потерпілим. У зв’язку з викладеним, речовими доказами є і газоподібні речовини,
в тому числі і запах людини (129, с.182).
Аналогічну позицію висловлювали і багато інших авторів, що доцільніше подати у
вигляді узагальнюючого аналізу їх позицій. Однак така позиція не є єдиною.
Наприклад, М.М.Тарнаєв і В.І.Шиканов, як вважає дисертант, уперше в 1973 р.
цілком обґрунтовано вказали на причини неможливості використання запаху як
речового доказу. На думку названих вчених, проби повітря, вилучені з місця
події, не є речовими доказами, оскільки в цьому випадку властивості і самі
молекули запаху не сприймаються слідчим та понятими безпосередньо і не можуть
бути відображені в протоколі огляду (331, с.54).
З цього часу автори розділилися на дві групи. Більшість з них, зокрема,
В.С.Абраменкова (160, с.111), Р.С.Бєлкін (41, с.23), М.Брайнін (166, с.61),
А.І.Вінберг (66, с.14), Л.А.Вінберг (73, с.74), В.Д.Горобець (160, с.111),
Г.І.Грамович (89, с.218), О.О.Грошенкова (97, с.18), М.Б.Дергай (309, с.31),
А.Н.Копйова (160, с.111), В.Г.Лукашевич (246, с.145), М.П.Молібога (231,
с.542), Є.О.Разумов (231, с.542), М.В.Салтевський (249, с.290), М.О.Селіванов
(255, с.272), В.О.Снєтков (260, с.14), В.І.Старовойтов (288, с.14), К.Т.Сулімов
(288, с.14), В.М.Тертишник (299, с.34), Г.В.Федоров (311, с.13; 312, с.95-96),
Б.А.Федосюткін (313, с.38) та ін., дотримуються точки зору про можливість
залучення слідів і зразків запаху як речових доказів у кримінальній справі. При
цьому часто дана позиція аргументується. Наприклад,
- Київ+380960830922