РОЗДІЛ 2
Когнітивна динаміка розгортання текстових концептів У ракурсі імплікації та
експлікації
Характерне для сучасних лінгвопоетичних досліджень вивчення когнітивних
параметрів художнього тексту передбачає складне співвідношення мовних і
розумових структур, багатозначність використаних мовних та мовленнєвих засобів.
У цьому смислі художній текст є не тільки продуктом і об’єктом
комунікативно-пізнавальної діяльності, але також її образом, що демонструють
дві протилежні тенденції: видима умовність форми вираження і конкретизація
змісту художнього тексту [40: 5; 523: 51]. У когнітивній науці питання
умовності форми і системності змісту отримали широкого висвітлення у зв’язку з
її здатністю об’єднати зусилля різних лінгвістичних дисциплін [54; 56; 149;
162; 243] для вирішення загальнотеоретичних проблем.
У дослідженні текстових концептів художнього тексту роль відіграє урахування
мовної форми як концепту, що реалізований в конкретних мовних знаках і
зумовлений властивістю мови кодувати знання, отримані через сприйняття й
осмислення (чи переосмислення!) світу [24: 86; див. також: 40: 36; 225: 62].
Саме тому проблема взаємозв’язку змісту тексту з когнітивними структурами,
сформованими через пізнання об’єктивного світу, втілена в глобальну проблему
інтерпретації тексту в цілому та його інтенціональності зокрема.
Когнітивний аспект семантики художнього тексту віддзеркалює різноаспектність
відношень між реально поданим і дорозумлюваним. Урахування особливостей
розгортання текстових концептів повертає до категорії “модельного” світу,
включеного в простір нашого внутрішнього світу, з одного боку, і в межі
реконструйованого внутрішнього світу автора художнього тексту, з іншого. У
модельному світі в семантиці художнього тексту знання являє собою окремі види
інформації, особливість якої полягає в ступені її вербалізації, способах
первинної обробки і можливостях подальшого збереження. У зв’язку з цим, у
дослідженні текстових концептів художнього тексту є важливою проблема
імпліцитного змісту, шляхом якого проходить коригування авторських інтенції
відповідно до конкретної текстової ситуації.
2.1. Когнітивний аспект розгортання текстових концептів крізь призму семантики
“можливих світів”
Становлення концептуального уявлення про світ художнього тексту з виділенням
уявного світу позначило розширення первинного концепту “Світу як обжитого
місця” в бік формування поняття ментального світу [391: 6-7]. Ментальний, чи
уявний простір художнього тексту сформований як простір референції, в основі
якого перебуває семантичний простір: “різні світи – це світи референційно різні
у тій самій семантиці [виділено автором. – О.К.]” [там само; див. також: 414:
20; 625: 48]. Референційний простір окреслений у такому вигляді: “Подібно до
того світу, в якому я дійсно живу (ходжу, дію), розташований також більш
віддалений світ, в якому я можу жити (рухатися, діяти), і ще більш віддалений
світ, в якому я міг би діяти, але навряд чи буду (настільки він віддалений), і
ще і ще більш віддалений світ, в якому я ніколи не можу бути, такий він
далекий, але який я можу собі уявити точно таким же чином, як і всі попередні,
– але тільки – і виключно – у думці [курсив наш. – О.К.]” [414: 11]. Сучасні
романські лінгвопоетичні дослідження [див., напр.: 560; 569; 579; 601; 607]
виходять з урахування інтенціонального аспекту семантики художнього тексту в
тому смислі, що вже створені твори розглядаються в їхньому підпорядкуванні
іншим можливим комбінаціям.
Лінгвофілософський підхід до семантики можливих світів з розумінням
просторового образу світу аргументований в теорії одного з найбільш
нетрадиційних французьких лінгвістів Г.Гійома [134; пор.: 636: 42], підґрунтям
якої стало уявлення про мову як форму існування у свідомості людини світу
співвіднесених понять разом з навколишнім реальним світом в кореляції
“Людина/Всесвіт”. Існування світу двох реалій (конкретних, сприйнятих чуттєвими
органами, і абстрактних, позбавлених конкретного буття, які, разом з тим,
осягнені людиною) зумовлює необхідність вивчення мовного та мовленнєвого рівнів
з фактів, яким надана подвійна характеристика: “Видимими є ті факти, які ми
вміємо побачити. Факт, який ми не змогли побачити, залишається разом з тим
фактом” [595: 225; див. також: 278: 171; 458: 54]. Пізнання Всесвіту, зокрема
всесвіту художнього твору, дозволяє “вбачати в реальності більше того, про що
свідчить безпосереднє чуттєве сприйняття, […] тобто є результатом творчої
роботи думки” [345: 14].
Проблема окреслення “Універсуму” у зверненні до різних вимірів мови пов’язана з
інтерпретацією ідеї можливого як більш фундаментального, ніж ідеї реального:
“Всі світи в їхній сукупності слід вважати одним світом, чи, якщо завгодно,
одним універсумом” [254: 113]. Релятивність, що міститься у категорії можливого
(“Можливе є розумовою перекомбінацією існуючого” [213: 398]), дозволила
Б.Паскалю висловити відношення до можливих світів у формі афоризму: “Простором
Всесвіт охоплює мене і поглинає як точку; думкою ж я охоплюю і розумію його”
[630: 438].
Співвідношення реальності і можливості, отже, й світів, через які проходить
автор художнього твору, виходить з асоціювання поняття свободи індивіда з його
відчуттями “у казковому і повному відповідностей світі” [72: 426-428]. Для
того, щоб “цей світ і "світи інші"” співіснували й були об’єктивовані як
реальні, вони мають постійно перебувати у розвитку, в динаміці [там само: 431],
нагадуючи ту динамічну систему, яка характеризує внутрішній світ письменника.
Визначеність можливих світів художньою реальністю зазначає
- Київ+380960830922