РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
2.1. Відтворювальна структура виробничого потенціалу та її вплив на динаміку економічного розвитку України
Багаторічний зарубіжний та вітчизняний досвід переконує в тому, що аналіз перспектив розвитку будь-якої держави слід починати з вивчення наявного в ній економічного потенціалу та доцільності його ефективного нарощування. Образно кажучи, власникам капіталів на нову країну слід дивитися так само, як розглядає першовідкривач незнайому землю: чи підходить вона для заселення на предмет землеробства або видобутку цінних копалин, чи непридатна зовсім? Може, вона родюча і багата, але густо заселена роботящим людом, і новим працівникам вже немає простору? Експансія капіталів у світі дещо нагадує експансію європейців у епоху великих географічних відкриттів - Північну Америку та Австралію вони заселювали, освоювали як поле для продуктивної діяльності, а нововідкриті території Африки та Азії використовували лише як об'єкт для колоніального пограбування.
Для предметнішого розгляду напрямів формування інвестиційного механізму в Україні необхідно розглянути рівень макроекономічної збалансованості в державі. Саме виявлення, з'ясування та усунення причин і джерел макроекономічного дисбалансу надасть змогу створити привабливий інвестиційний клімат
Про рівень макроекономічної нестабільності судять за основними макроекономічними показниками, які характеризують стан у тому або іншому макроекономічному розрізі. Важливо проаналізувати стан справ як у продуктивній економіці (сфері виробництва), так і в фінансовій сфері.
Упродовж перших дев'яти років з моменту набуття незалежності обсяг національного виробництва в нашій державі невпинно зменшувався і загалом впав більш як наполовину порівняно з 1991 роком. За роки кризи (1990-1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 відсотка, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 рази ?327, с. 6?.
ВВП на душу населення в Україні (в перерахунку на офіційний курс долара США, що не зовсім коректно) становить 600 дол. Це в 4 рази менше, ніж у Росії. В Німеччині цей показник становить 25 тис. дол., у Польщі - 4,5 тис., в Болгарії - 1,55 тис. За даними офіційної статистики, за 10 років, починаючи з 1991, виробництво електроенергії зменшилося в 1,7 разу, сталі - майже вдвічі, металорізальних верстатів - у 26 разів, екскаваторів - у 55 разів, тракторів - у 20 разів, мінеральних добрив - удвічі, паперу - учетверо, холодильників - у 2,2, пральних машин у 6,5, радіоприймальних пристроїв - у 28, бавовняних тканин - у 21, тканин з вовни - в 5, взуття - майже у 20, легкових автомобілів - у 6, видобування нафти - в 1,5 разу, вугілля - вдвічі, газу - в 1,5 разу ?276, с. 20?.
Незважаючи на наявність ознак зростання, українська економіка і досі знаходиться на самому дні кризового провалля. Так, виробництво хліба складає тільки 38% рівня 1990 р.; обсяг продукції сільського господарства в 1,7 рази менший, ніж у 1990 р. Середня заробітна плата ледь зрівнялася з офіційно встановленим прожитковими мінімумом, а середня пенсія більш як вдвічі менша цього мінімуму. Реальні доходи на душу населення, з урахуванням утриманців, не досягають прожиткового мінімуму в абсолютної більшості громадян.
За оцінкою експертів австрійського банку Kreditanstalt (4.07. 2000 р.), протягом останніх 10 років продуктивність праці у Польщі, Угорщині й Чехії зросла, відповідно, на 216%, 140% і 109%. Разом зі Словаччиною та Словенією ці країни нарощують ефективність своїх економік утричі стрімкіше, ніж держави ЄС, тобто реально наближаються до Європи. За той самий час продуктивність праці в Україні знизилась на 86%.
Лише в 2000 р. відбулося деяке економічне зростання. Як зазначилося у Посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році ВВП зріс на 5,9 відсотка, а у 2001-му - на 9,2 відсотка. Проте вже з 2002 року зростання уповільнилось: 4,6, а на 2003 рік - 7,0 відсотка (прогноз автора).
Ця макроекономічна нестабільність стала наслідком глибокої розбалансованості економіки України, яку вона отримала в спадок від СРСР. На жаль, впродовж перших років ринкового будівництва відбулося не виправлення успадкованих диспропорцій, а подальше погіршення структури економіки. Самокритично оцінюючи досвід управління українською економікою в роки незалежності, не слід забувати про те, що наша держава отримала в спадок далеко не найкращу виробничу базу.
Як відомо, у радянський період галузева структура промислового потенціалу України була далека від прогресивної і вже вичерпала потенції до зростання. На момент розпаду СРСР виробничий апарат був уже вкрай застарілий і перебував в стані стагнації не менше 20 років. У 1986-1990 рр. тільки 25% інвестицій спрямовувалися на відновлення виробничих фондів - основна їх частина витрачалася на підтримання в робочому стані діючих. Базовий рівень виробництва із труднощами підтримувався зростаючими обсягами капітальних ремонтів.
Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише на 50%. На початку 90-х років термінової заміни потребувало більше
чверті загального обсягу основних фондів і в тому числі - близько 40% машин і устаткування ?267, с. 17?. Характерною рисою економіки було перевищення показника зносу діючих основних виробничих фондів над показником введення в дію нових. Подібного становища не було в жодній розвиненій країні світу.
Україні, ще в часи перебування її у складі колишнього Союзу, виділялося недостатньо ресурсів для розширення виробництва, про що свідчить набагато нижчий рівень норми нагромадження порівняно з Російською Федерацією в той же період. Наприкінці 80-х рр. за обсягами виробничих капітальних вкладень у розрахунку на одного зайнятого в сфері матеріального виробництва Україна перебувала на одному з останніх місць у колишньому Радянському Союзі, на рівні середньоазіатсь