РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ БРИТАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
ІНТЕГРАЦІЇ В ЄЕС
2.1. Вступ Великобританії до Європейського економічного
співтовариства та його вплив на внутрішньополітичні
процеси.
На початку 1970-х років проблема вступу Великобританії до Європейського
економічного співтовариства посідала одне з провідних місць в структурі
політичного дискурсу країни. Її сутність визначалася складною взаємодією
факторів у внутрішньополітичній та міжнародній площинах: економічна і соціальна
ефективність вступу до ЄЕС, політична рівновага в контексті вступу та підтримка
британської заявки на вступ з боку членів ЄЕС, перш за все, Франції. Попри той
факт, що в політичному середовищі Великобританії не було одностайного схвалення
ідеї вступу до Європейських співтовариств, в подібній структурі політичного
дискурсу центральне місце посідала проблема умов вступу, а не доцільність
вступу як така. Хоча серед впливових політиків того часу були палкі
супротивники європейської інтеграції Великобританії, загальний тон обговорення
залишався сприятливим для планів уряду Хіта здійснити приєднання до
Співтовариства найближчим часом.
На час приходу Едварда Хіта на посаду прем‘єр-міністра з одного боку
континентальні європейські країни, перш за все Франція, вже змінили своє
ставлення щодо вступу Великобританії в ЄЕС на позитивне, підтримуючи ініціативу
нового прем’єра. Шістка погодилася розпочати переговори про розширення складу
членів Співтовариства. Франція, побоюючись подальшого посилення Німеччини,
схилялася до скорішого розширення ЄЕС, розглядаючи його як контрзахід. До того
ж після остаточного вирішення питань, пов‘язаних із фінансуванням ССП, Франція
вже не побоювалась Великобританії, яку розглядала як най вірогіднішого опонента
французьким інтересам, і стала більш прихильною до перспективи прийняття
Великобританії в ЄЕС, оскільки остання в такому разі перебирала на себе частку
фінансування ССП. [102 Black, Jeremy. Convergence or Divergence? Britain and
the Continent. - New York: St.Martin”s press.1994. - P.242.] Певних змін,
принаймні формальних, зазнала й атлантична політика Великобританії.
Орієнтованість Хіта на європейський напрям британської політики призвела навіть
до того, що він навіть приділяв менше уваги відносинам із Сполученими Штатами,
воліючи, наприклад, якомога рідше використовувати термін “особливі відносини”.
[103 Young, John W. Britain and the EEC, 1956-73: an overview.// From
Reconstruction to Integration: Britain and Europe since 1945. Ed by Brian
Brivati and Harriet Jones, Leicester: Leicester University Press, 1993. - P.
103-113. - P.110.] Демонстративне дистанціювання від США мало схилити Францію
на бік Великобританії під час переговорів про вступ.
З іншого боку, внутрішньополітичне протистояння з приводу європейської політики
країни ще не набуло стратегічного характеру, що також сприяло здійсненню планів
швидкого вступу до ЄЕС. Проблема вступу в ЄЕС сприймалася в політичному
середовищі Великобританії великою мірою в інструментальному сенсі. Членство в
ЄЕС не розуміли як новий феномен зовнішньої політики Великобританії, а лише як
форму традиційних міждержавних коаліцій, які для британської зовнішньої
політики були необхідним, доволі поширеним явищем, але завжди виступали як
підпорядковані певним національним інтересам, спрямовані на їх обслуговування,
і не в якому разі не здатні такі інтереси визначати або модифікувати.
Відсутність федеративних елементів в ЄЕС, слабкість її центральних інститутів,
традиційний для тогочасних міжнародних організацій процес прийняття рішень в
ЄЕС, коли визначальним чинником формування спільної політики був компроміс між
національними позиціями окремих членів Співтовариства, безумовно посилювали
впевненість британських політиків у вірності власного аналізу місця та ролі ЄЕС
в зовнішній політиці країни.
Відтак, активізація британської політики щодо ЄЕС, завданням якої став
якнайшвидший вступ до Співтовариства, відбувалася на сприятливому міжнародному
та внутрішньому політичному тлі. Заслуга Хіта була в тому, що він відчув
момент, коли подальше зволікання із вирішенням питання про вступ до ЄЕС ставало
небезпечним, і зробив вступ до Співтовариства безумовною й головною метою своєї
політики. Опоненти Хіта закидали останньому, що у своїй діяльності він проявляє
справжню зацікавленість лише до справ, пов‘язаних з ЄЕС. [104 Young, John W.
Britain and the EEC, 1956-73: an overview. // From Reconstruction to
Integration: Britain and Europe since 1945. Ed by Brian Brivati and Harriet
Jones, Leicester: Leicester University Press, 1993. - Pp. 103-113. - P.110.]
З-поміж повоєнних британських прем‘єр-міністрів Хіта вирізняла готовність до
компромісу задля досягнення надмети, якою він і вважав перебування
Великобританії у західноєвропейських інтеграційних структурах. Він від початку
відмовився від традиційного, використовуваного під час попередніх спроб
приєднання до ЄЕС, завдання суттєво змінити устрій та принципи спільної
політики Співтовариства вже під час переговорів про вступ Великобританії,
погодившись, натомість, сприйняти ЄЕС у такому вигляді, в якому організація
склалася до початку переговорів, прийнявши її організаційний устрій, Спільну
сільськогосподарську політику, розподіл бюджетних внесків. [105 Birch, Anthony
H. The British system of government.- London: Routledge, 1998.- P.209.]
Окрім розуміння важливості моменту, який дозволяв вирішити питання про вступ,
для Хіта була безсумнівною користь, що її мала отримати Великобританія від
такого кроку. Британський прем’єр-міністр вірив, що вступ Великобританії до ЄЕС
підвищить конкурентоспроможність
- Київ+380960830922