Розділ 2. РОЛЬ І МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У РЕАЛІЗАЦІЇ
СТРАТЕГІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ
2.1. Аналіз історії розвитку соціальної географії
СГ у пострадянському просторі є відносно молодою галуззю географічної науки (хоча має давнє коріння), що в значній мірі пояснюється її "незручністю" для ідеологічних канонів, які у радянські часи визначали освітлення соціальних проблем. На жаль ідеологічні догми та перепони, залізна завіса в радянські тоталітарні часи багато в чому перешкодили розвитку науки, в тому числі і географічної, бо наробітки та напрямки досліджень світових географічних шкіл були майже недоступні і тому мало відомі радянським вченим. Багато у чому становище СГ в радянські часи стає зрозумілим, якщо прийняти до уваги офіційну точку зору, що її розвиток за кордоном був направлений не тільки і не стільки на вивчення об'єктивної реальності соціальних процесів, скільки на інтерпретацію соціальних явищ з позицій буржуазної філософії. Тому передові ідеї і розробки в цій галузі суворо карались, як це трапилося свого часу з такими відомими вченими, як С.Л. Рудницький, В.О. Геринович, М.М. Кордуба, М.М. Іванчук, О.І. Степанів. Ці обставини завадили стрімкому розвиткові в СРСР соціально - економічної географії взагалі і нових її напрямків, зокрема, суспільної та її підгалузі - СГ. Відтак, не дивлячись на те, що над уточненням предметної області і формуванням методології СГ сьогодні працює значна кількість географів, в ній є ще багато невизначеного, зокрема, це поняття та терміни, які не мають однозначного тлумачення. Прикладом може бути недостатня визначеність співвідношення понять "соціум" і "суспільство", які навіть соціологи часто вважають синонімами; відсутня чітка межа між розумінням предмету "суспільної географії" і "соціальної географії" тощо. Все це свідчить про відносну несформованість власної "ніші" СГ, що стримує її визнання як провідної науки у вирішенні глобальних і локальних соціальних проблем сучасності.
Виділення СГ в окрему наукову галузь навіть сьогодні іноді є предметом дискусій вчених - географів. Точки зору досить різноманітні: деякі географи схильні розглядати її в межах суспільної географії, інші - в межах економічної, соціально - економічної; є й така думка, що СГ як самостійна наука не існує взагалі. На наш погляд, при вирішенні цього питання слід враховувати наступне. Жодна наука не може бути відірвана від суспільства, бо покликана виконувати соціальний запит останнього. Саме від того, наскільки вона здатна виконувати задачі соціального запиту, залежить її соціальний статус, затребуваність та перспективи розвитку. В наш час, коли соціальні питання все більше набувають глобального характеру, виникає потреба в переорієнтації суспільних і гуманітарних наук на пошуки нових підходів, адекватних новому соціальному запиту. Але глобалізація неминуче вимагає врахування впливу просторових (глобальних, регіональних, локальних) чинників, що з методологічної точки зору найбільш точно відповідає особливостям географічного підходу. Тому СГ має стати ядром концентрації всіх наук, які досліджують взаємодію соціуму з навколишнім середовищем, соціально - економічні процеси, глобальні зміни в СГС тощо. У більш загальному тлумаченні її розвиток спонукається соціальним запитом на розв'язання сучасних соціальних криз різного рівня та наступом глобальної соціально-геоекологічної кризи. Справа за розвитком теоретичних основ і це дійсно епохальне завдання, яке не може бути розв'язане без аналізу історичного шляху цього напрямку географічної науки - добре відомо, що осмислене майбутнє неможливе без аналізу минулого. Тому необхідно коротко зупинитися на історії розвитку СГ як науки.
Виникнення СГ різними авторами пов'язується з розвитком західної антропогеографії і французької соціології у другій половині ХІХ століття. Антропогеографія активно розвивалася на рубежі ХІХ - ХХ століть і продовжила традиції вивчення природи як середовища життя людини. Термін "антропогеографія" належить німецькому вченому Ф. Ратцелю, який започаткував антропогеографію і політичну географію на основі біологічного вчення Ч. Дарвіна з точки зору так званого соціального дарвінізму. Ф. Ратцель досліджував і описував зв'язок загальної картини розселення людства і розвитку культури на Землі з географічними умовами і заснував два важливих напрямки географії - геополітичний і поссибілістичний, які в історії географії відіграли значну роль.
Так, на основі геополітичного підходу в Західній Європі антропогеографія фактично злилась з політичною географією на основі географічного детермінізму. Географічне положення, на думку вчених цього напрямку вважалося рушійним фактором суспільного розвитку, а населення являлося лише часткою природи. Геополітичний напрямок у подальшому розвивався географами Англії, Швеції, США і в роботах деяких авторів (наприклад, К. Хаусхофера) в дуже ідеологізованому вигляді перетворився у вульгарний географізм, який обґрунтовував агресивний фашизм, расизм та колоніалізм.
Поссибілістичний підхід розвивався французьким вченим П. Відалем де ле Бланшем, а потім був перенесений у СГ США. Головна методологічна лінія цього напрямку - вивчення механізмів пристосування людини і її господарства до навколишнього середовища. На думку М.М. Голубчика, С.П. Євдокимова, Г.М. Максимова [94, с. 142] цей напрямок досить перспективний "...оскільки людство в даний час завдяки загальному захопленню перетворюванням природи опинилося на межі екологічної катастрофи, остільки поссибілізм, що йде по шляху оптимального пристосування до довкілля, виявився перспективною лінією розвитку географії...".
Першість у використанні терміну "соціальна географія" поділяють за думкою Я. Б. Олійника та А. В. Степаненка [334] декілька західних вчених - це Г. Гужон, П. Де Руз'є, та Е. Реклю. Соціогеографічні дослідження було започатковано соціологом і економістом Ф. Ле - Пле і продовжено його учнями Е. Демоленом, П. Де Руз'є, Р. Піно та ін. На цьому етапі вже проводилися соціально - географічні дослідження
- Київ+380960830922