РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН МІЖ ДЕРЖАВОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ
В КОНТЕКСТІ ТИПОЛОГІЇ ОБРАЗУ ДЕРЖАВНОЇ ОСОБИ
Й ІМІДЖУ ВЛАДИ
2.1. Патріархально-аристократичні типи образу володаря
Ще на ранній стадії, яка передувала формуванню родин як усталених соціальних утворень питання існування людини в жорстких умовах боротьби з оточенням природи і собі подібних вирішувалося залежно від наявності у неї певних психо-фізіологічних якостей, таких як здоров'я, сила, мужність, хитрість, підступність, витримка, відчуття оточення, комунікативність тощо. Потреби стабільного забезпечення житлом, харчуванням, продовження роду, збереження і передачі досвіду, умінь і знань, які виникали в процесі створення власного господарства, змушували протосоціальну первісну людину шукати форми взаємодії і співіснування з іншими. У результаті поряд з тимчасовими, суто функціональними (за ознакою спільного виконання певних функцій, таких як полювання, рибалка тощо) об'єднаннями первісних людей найбільш сталою формою виявилась родина. Управління такою родиною будувалося на патріархальних засадах, відповідно до яких уся влада належала главі родини - батькові. Якщо на першому етапі формування людських спільнот - на рівні
родини - питання влади вирішувалося досить просто - влада належала засновнику родини за принципом крові, а створити, зберегти, утримати та продовжити родину могли тільки сильніші, здоровіші, спритніші представники первісного людства, то з об'єднанням окремих родин в громаду ситуація змінилася. Виникає проблема панування і підкорення, яка далі буде постійно супроводжувати процес розвитку людських спільнот - від стародавніх часів до сучасності. Нормативна основа влади в первісних соціальних утвореннях визначалася родинними зв'язками, традиціями, звичаями, віруваннями, які мали сакральний та незмінний характер. Надзвичайно велику роль у ті часи відігравала особа глави роду, або старійшини, - його авторитет, відвага, особистий життєвий досвід, фізична сила та розум. На підставі оцінки цих складових харизми майбутнього лідера община визначалася з найскладнішим питанням свого існування - кому керувати, а кому підко-
рятися [238, c. 12].
За умови панування єдиновладдя глави роду чи общини, для допомоги йому в прийнятті найбільш відповідальних рішень, з найавторитетніших представників різних родин створювалася рада старійшин, яка виконувала функцію дорадчого органу. Сформована таким чином система керування родом чи племенем була переважно орієнтована на збереження традицій минулого та надбань сьогодення, не розраховуючи на далеке майбутнє, і примушувала до цього всіх членів об'єднання. Так само формувалась і шкала цінностей такого родо-племінного утворення. Провідне місце в ній традиційно посідали інтереси більшості, громади в цілому, а не доля окремої людини, особистості, що в подальшому обумовить виникнення конфліктів між спільнотою і особистістю, які врегульовувалися, як правило, силою примусу.
Відповідно до складних умов життя того часу створювались первісні суспільна свідомість та культура. Тотальна залежність від явищ природи, їх руйнівних сил, таких як землетруси, повені, буревії, засухи, породжували фаталістичні погляди на життя. А існування людини як частини природи вимагало ретельного вивчення свого середовища, яке базувалося переважно на натуралістичних підходах.
Результати натуралістичних спостережень за природою відтворювалися первісною людиною у вигляді різних тотемічних, фетишистських, анімічних та магічних символів, легенд, міфів, традицій, обрядів, забобонів, що не виходили за межі переважно магічного сприйняття світу. Харизматично-натуралістичний характер мали й уявлення про владу і її володаря, які ґрунтувалися на спрощено дихотомічних традиційних зіставленнях типу "сильний-слабкий", "здоровий-хворий", що в подальшому відображалось і в загальному світосприйнятті. Перед силами природи людина була безпорадною, що спонукало до створення уявлень про загальне надприродне, неземне керування навколишнім світом.
Саме через об'єднання спочатку в спільноти, потім у держави людина бачила можливість захистити себе та свою родину від стихії природи і її руйнівних сил. Таким чином, первісні людські об'єднання, які з часом перетворилися на держави, розглядалися, перш за все, як форма забезпечення спільного фізіологічного існування та протиборства з невблаганністю природи. Далі до функцій влади додався ще й захист від зазіхань з боку інших спільнот людей. У процесі спільної боротьби людей за існування нового значення набуває роль правителя та його оточення. Якщо на початковій стадії формування людських спільнот уся влада зосереджується у їх керівників, володарів, які були батьками-засновниками певного родового кровного об'єднання, то з часом влада переходить до однієї або кількох найбільш багатих, найбільш впливових родин і, як правило, навіть за умов упровадження виборності глави держави залишається прерогативою тільки цих родин, які в подальшому визначаються як аристократія. Оскільки воля правителя, як керівництво до дій, була спрямована не стільки на забезпечення фізіологічних потреб людей, що могло досягатися й одноосібно, а переважно на захист від кризових явищ природи, то в суспільстві формується уявлення про те, що правитель в разі вирішення земних питань вміє "спілкуватися", "домовлятися" з Небом, тому його образ з часом обожнюється. Неабияку роль у цьому відігравало й оточення глави, яке активно поширювало серед людей думку про надприродне походження самої влади і її носія. З часом вага цих "неземних" складових характеристики лідера посилюється, натомість послаблюється значення суто фізіологічних складових. Фізична сила поступається силі духу, розуму. Так відбуваються зміни в сприйнятті влади.
Як відомо, перші держави утворилися на Стародавньому Сході - в Єгипті, Межиріччі, Індії, Китаї та ін. Із створенням держав відбувається соціальне розшарування людських об'єднань. Місце людини в спільноті та її доля стають повністю залежними від її стану. Історії від