РОЗДІЛ 2
ІСТОРИКО-РЕЛІГІЙНИЙ КОНТЕКСТ СТАНОВЛЕННЯ
КИЇВСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА
2.1. Північнопричорноморський досвід християнізації (І - ІV ст.)
Утвердження християнства на території сучасної України - надзвичайно складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши в своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, протистояння й боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, остаточного проголошення християнства державною релігією, створення митрополії і, нарешті, його занепаду в середині ХІІІ ст. з подальшим розвитком вже у православному руслі.
За свідченням митрополита Іларіона (Огієнка), християнство "з'явилося в Україні надзвичайно рано, певне, ще десь у апостольський вік, і держалося тут у малому числі аж до офіційного хрещення українського народу за часів князя Володимира" [534, 5].
Найдавніші ж свідчення про появу християнства на землях сучасної України пов'язані з пізньоантичними містами Північного Причорномор'я, які ще в перші століття нової ери стали зосередженням найбільших вогнищ християнства. Як уточнює В. Зубар: "Особливе місце в поширенні християнства посідав Херсонес, який у ХІХ - на початку ХХ ст. розглядався як "колиска християнства на Русі" [285, 213].
З цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство до Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі й була апостольським осередком, найближче розташованим і транспортно пов'язаним з північнопонтійськими землями. Особливе значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у "Повісті врем'яних літ" [586, 27-28], про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі України апостол Андрій під час однієї зі своїх місійних мандрівок у середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє. Цей переказ засвідчує одночасний початок візантійського і київського християнства, тому що (за грецькою легендою) на місці майбутнього Константинополя апостол також поставив хреста. Істинність переказу доводив відомий російський історик церкви Макарій, коли писав: "... в Росії св. апостол Андрій ... проповідував євангеліє не кому-небудь, а без сумніву, тутешнім мешканцям, предкам нашим - слов'янам" [474, 37]. Йому вторив вчений-візантист В. Васильєвський: "... сказання про просвіту Руської землі Первозванним апостолом, внесене в наш початковий літопис, ніяк не може вважатися винаходом або пустою вигадкою ... і ... знаходиться в тому чи іншому зв'язку зі стародавніми переказами" [106, 41].
Український народ віками зберігав "Андрієву легенду", яку під-твердив своїм авторитетом Собор 1621 р. У його постанові говориться: "Святий апостол Андрій - перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і апостол Український. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не меньша від інших народів, бо і в ній проповідував апостол" [579, 13].
Не будемо зосереджувати увагу на тому, чи є цей коментований літописний епізод типовою церковною легендою (Є. Голубинський [159, 29]), чи він має історичну природу (Макарій [474, 12]). Зазначимо лише, що сам факт оповідки імпонував як раннім теоретикам київського християнства, так і наступним його прибічникам тим, що перед-просвітником країни виступав засновник царгородської єпархії і тому ця обставина була важливим доказом апостольського чину київського християнства, а це в плані релігійної традиції ставило Київ на один щабель з Константинополем. Як зазначав М. Костомаров, саме такий підхід використав у свій час і Царгород для мотиваціі своєї зверхності над Римом. Через те, що Андрій був старшим братом апостола Петра і до того ж раніше був залучений Христом до апостольської діяльності, візантійські імпе-ратори спочатку добилися урівняння Константинополя як церковної столиці з Римом, а потім змусили п'ятий собор віддати патріарху візантійської церкви зверхність над іншими церковними ієрархами [385, 121].
Перший храм на честь Андрія Первозванного було побудовано в Києві у 1086 р. При ньому знаходився монастир для княжої дочки Ганни (Янки), яка хотіла прийняти чернецтво, тому інколи храм звали Андріївський Янчин монастир. Знаходився він на Андріївському узвозі, з яким пов'язані не тільки перебування апостола, й найдавніші поселення місцевих племен, а також розташування резиденції засновника Києва князя Кия. На узвозі стояв також ідол головного язичницького божества - Перуна. Після прийняття християнства ідола було скинуто і в пам'ять про перебування апостола Андрія поставлено хрест. У 1215 р. на Андріївському узвозі будують Хрестовоздвиженську церкву, яка простояла до початку ХУІІ ст. У 1744 р. було закладено, а у 1744 - 1753 рр. побудовано в стилі бароко Андріївську церкву, яка стоїть і донині.
Про апостольську місіонерську діяльність на землях сучасної України писали не лише вітчизняні, а й іноземні автори. Так, факт перебування на них апостола Андрія засвідчував римський єпископ ІІІ ст. Іполіт [319, 306]. Звернімо увагу на те, що це було за 1000 літ до нестерових повідомлень. Звістку Іполіта пітверджує Євсевій Кесарійський у своїй "Церковній історії" [229, 542-559]. На діяння апостола Андрія у цьому регіоні посилалися такі відомі церковні діячи, як папа Інокентій, папа Лев Великий, Августин Блажений та Іоанн Златоуст. Останній вважає, що на теренах України проповідував і апостол Павло [279, 574]. Отже, наведені посилання на місіонерську діяльність апостолів, на думку В. Крисаченка, "відображають потужну історіософську традицію зарубіжних мислителів вклю