РОЗДІЛ 2
ТЕНДЕНЦІЇ ВИВЧЕННЯ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ОСОБИСТІСНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1. Структурно-функціональний аналіз мотиваційно-смислової
регуляції
У розвитку основних напрямків та галузей психологічної науки чітко прослідкується одна суттєва тенденція - вивчення людини у її суб'єктних якостях, можливостях, процесах та умовах саморозвитку у побудові своєї життєдіяльності. Суб'єктне буття людини дуже складне і багатоаспектне, воно забезпечується системою людської психіки і реалізується в різноманітних формах. Але одним з найбільш загальних і суттєвих проявів суб'єктності людини є її довільна усвідомлена активність, за допомогою якої реалізується все різноманіття відносин людини зі світом речей, людей, умовами середовища, соціальних явищ тощо. При цьому саморегуляція усвідомленої активності є найбільш загальною функцією цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції проявляється єдність психіки з боку розгляду її можливостей, функцій, процесів, здібностей тощо [4; 73; 289; 361 та ін.].
Аналіз мотиваційно-смислової регуляції передбачає розгляд деяких загальних теоретичних концептів.
Основні принципи регулювання, які лежать в основі життєдіяльності людини були сформульовані К.Бернаром у його положенні про постійність внутрішнього середовища, згідно з яким організм людини здатен підтримувати в певних межах свої життєво важливі функції у відповідь на впливи зовнішнього середовища. Як логічний наслідок принципу "життєвого кола" К.Бернара з'являється теорія гомеостазу У.Кеннона, в якій розкрито суть механізмів, які підтримують постійність внутрішнього середовища організму [51].
Працями І.М.Сеченова покладено початок послідовного формування уявлень про регуляторний характер протікання різноманітних психічних явищ. Рефлекторне розуміння психічного було підтверджено у працях І.П.Павлова. Важливі висновки багаторічного досвіду досліджень закономірностей ВНД знайшли відображення в одному з висловлювань І.П.Павлова: "Людина, звичайно є система (іншими словами - машина), яка підкоряється неминучим та єдиним для всієї природи законам; але система, яка в горизонті нашого сучасного наукового бачення, є єдиною за найвищим саморегулюванням" [276, с.394]. Далі йде конкретизація: "ця система... сама себе підтримує, відтворює і навіть удосконалює" [там таки, 395]. І.П.Павлов підкреслює роль великих півкуль головного мозку не тільки як верховного органу системи саморегуляції, але й як постійного контролеру виконавчих функцій організму.
Творчим розвитком наукових поглядів І.М.Сєчєнова та І.П.Павлова є створена П.К.Анохіним теорія функціональної системи, в межах якої розкриваються питання саморегуляції як всезагального закону діяльності організму. Всі функціональні системи, вроджені або динамічні, що формуються в конкретній ситуації, мають згідно з П.К.Анохіним, одну й ту ж "операційну архітектоніку". Їх вузловими механізмами є аферентаційний синтез, прийняття рішення і акцептор дії, функціонування яких складає "золоте правило саморегуляції" [17].
Велика заслуга у постановці і розкритті важливих аспектів проблеми психічної саморегуляції належать науковій школі В.М.Бехтєрєва, у працях якого, а також його учнів і послідовників О.Ф.Лазурського, М.Я.Басова, В.М.Мясищева, Б.Г.Ананьєва та інших міститься немало оригінальних думок, теоретичних та експериментальних розробок даної проблеми. Зокрема, Б.Г.Ананьєв трактує роботу головного мозку як "складну організацію контурів регулювання з багаточисельними ланками, які включають об'єкти регулювання, вимірювальні та виконавські пристрої, механізми зворотного зв'язку, які забезпечують постійність величини, яка регулюється" [12, с.85].
Важлива роль у функціонуванні складних динамічних систем різноманітної природи належить процесам регулювання. Під регулюванням слід розуміти приведення будь-чого у відповідність з установленими нормами, правилами. Процес регулювання розкривається як порівняння регульованої величини із заданим значенням, а у випадку відхилення її від заданого значення, в об'єкт регулювання надходить вплив, який відтворює регулюючу величину. Таким чином, процес регулювання обов'язково передбачає наявність регульованого об'єкта та регулюючої системи (регулятора) [264]. Регулятор складається із вимірювального пристрою, в якому заданий стан системи порівнюється з фактично реальним станом регульованого органу, завдяки якому може бути змінений у випадку необхідності стан, який підлягає регулюванню. Коли йдеться про саморегуляцію, то слід спрямованість дії на того, хто її ініціює: людина здійснює ті чи інші види регулюючих впливів, об'єктом яких вона сама й є.
Отже, під психічною саморегуляцією слід розуміти свідомі впливи людини на властиві їй психічні явища, виконувану нею діяльність, власну поведінку з метою підтримання (збереження) або зміни характеру їх перебігу (функціонування). Отже, суб'єктом саморегуляції є сама людина, а в якості об'єкта можуть виступати властиві їй психічні явища, виконувана нею діяльність або власна поведінка. Звичайно, психічне "забезпечення" діяльності і поведінки не можна уявити тільки як актуалізацію традиційно виділених психічних явищ (процеси, стани, властивості).
Якщо під психічним процесом розуміти безперервну зміну окремих актів поведінки (операції, дії, вчинки), то вказані види психічних утворень можна трактувати з точки зору одиничного, особливого і всезагального [405]. Дійсно, окремі акти процесу діяльності - це окремі прояви особистості, які відповідають не тільки самій особистості, мотивам, намірам, але й відносно випадковим, ситуаційно обумовленим впливам зовнішніх обставин. Це, безумовно, найбільш рухливий, мінливий, динамічний компонент психічного. Психічні стани - це більш тривалі і стійкі за часом характеристики особистості з характерною повторюваністю для даної особистості. Вони, відповідно, й повільніше, важче перебудовуються і як особистісне утворення, і як конкретний поточний стан. Певні якості та властивості особистос