Розділ II КК не містить статті, яка передбачала б відповідальність за невиконання чи неналежне виконання професійних обов'язків, що потягло зараження венеричною хворобою. У ст. 131 йдеться про СНІД та інші невиліковні хвороби, до яких венеричні не відносять. Термін "невиліковні хвороби" взагалі невдалий, не знає його і законодавство про охорону здоров'я. У Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133, деякі з венеричних хвороб, наприклад, сифіліс, гонорея, зазначено. Тому порушення правил, установлених із метою запобігання венеричним захворюванням і боротьбі із ними, вчинені особою, що виконує професійні обов'язки, треба кваліфікувати за ст. 325. Зараження потерпілого особою, хворою на венеричне захворювання, тягне відповідальність за ст. 133. Отже, діяння, з таким наслідком, як захворювання на СНІД і частково пов'язані із зараженням потерпілого венеричною хворобою, розцінюються законодавцем як злочин проти особи. Така законодавча позиція не зовсім вірна, оскільки такі діяння по суті є злочинами проти здоров'я населення і ці норми краще перенести до розділу XIII КК, про що відмічалося нами вище.
4.2. Злочини, що посягають на здоров'я населення
та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення
і розповсюдження серед населення захворювань,
викликаних шкідливим впливом певних речовин тощо,
які не належать до наркотичних або психотропних
4.2.1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання,
перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут
отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321)
Безпосередній об'єкт цього злочину майже збігається з видовим, але вужчим є його предмет. Зокрема, таким визнаються отруйні або сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, а також обладнання, призначене для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин. Отруйні речовини - це речовини у твердому, сипучому або рідкому вигляді, вживання яких навіть із незначним перевищенням дози може призвести до смерті (миш'як, стрихнін, сулема, ціанистий калій тощо). Сильнодіючі - це лікарські та інші засоби, вживання яких поза призначенням або з порушенням норм дозування може спричинити тяжку шкоду організмові людини (наприклад, гормональні препарати). Отруйні та сильнодіючі речовини мають і спільні ознаки, а саме: а) небезпечність для життя або здоров'я людини; б) не є наркотичними засобами або психотропними речовинами; в) їх правовий режим регулюється спеціальними нормативними актами. Практичне визначення останньої ознаки є найбільш проблемним. Фактично предметів із такими хімічними та фізичними ознаками існує безліч: це можуть бути лікарські засоби, хімічна та газова зброя, товари побутової хімії, гербіциди та отрутохімікати, що застосовуються у сільськогосподарському виробництві тощо.
З моменту прийняття КК 1960-1961 рр. і до кінця 1980 рр. дослідники цієї проблеми практично одностайно вважали предметом цього злочину речовини, що віднесені до отруйних і сильнодіючих Державною фармакопеєю, тобто речовини медичного призначення. Дещо ширше роз'яснювалися ці поняття Конвенцією ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. Це було враховано автором цієї праці у відповідних главах Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України випуску 1994 р. і подальших його виданнях.
Утім, цю проблему не можна вважати вирішеною. Нормативно-правовими актами України більш або менш докладно регламентовано тільки переліки отруйних і сильнодіючих речовин як лікарських засобів. Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р. речовини визнаються отруйними або сильнодіючими лікарськими засобами Міністерством охорони здоров'я. Перелік отруйних лікарських засобів, які зареєстровані та дозволені до використання, міститься в додатку № 5 до наказу МОЗ від від 18 серпня 1995 р. Крім того, деякі отруйні речовини зазначені в Переліку лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в аптеках і лікувально-профілактичних установах, затвердженому наказом МОЗ від 30 червня 1994 р. № 117 із змінами від 20 вересня 1995 р. № 172.
Ряд отруйних і сильнодіючих речовин, в тому числі й заборонених для використання в медичній практиці, містять Переліки сильнодіючих та отруйних речовин таблиць 1 і 2 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., затверджені на засіданні розширеної президії Комітету з контролю за наркотиками МОЗ 25 грудня 1993 р. (протокол № 6). Цей перелік не одержав надалі реквізитів нормативно-правового акта. Однак він, хоч і має рекомендаційний характер, може бути орієнтиром для експертної практики.
Для отримання інформації про належність до отруйних або сильнодіючих лікарських засобів, зареєстрованих (перереєстрованих) в Україні після січня 1997 р., необхідно звертатися до Фармакологічного комітету МОЗ України.
Серйозною проблемою, що не вирішена і досі, залишається кримінально- правове реагування на діяння, що полягають у небезпечному для здоров'я населення поводженні з отруйними та сильнодіючими речовинами, які не є лікарськими засобами. Автори Науково-практичного коментарю Кримі- нального кодексу України, виданого за редакцією Гончаренка В. Г. та Потебенька М. О., однозначно віднесли до предмета цього злочину токсичні та сильнодіючі речовини не тільки медичного призначення, а й професійні отрути, що використовуються у хімічній промисловості та інших виробничих процесах. Така постановка питання слушна, оскільки неконтрольований обіг цих отрут не менш небезпечний, ніж отруйних і сильнодіючих речовин медичного призначення. Але при цьому автори, стверджуючи, що перелік цих речовин установлено спеціальними нормативними актами, які видаються зацікавленими міністерствами та відомствами, не конкретизують ці акти. Вони посилаються
- Київ+380960830922