РОЗДІЛ 2
ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС В 60-90-ТІ РОКИ
2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту
європейської інтеграції в 60-70-ті роки.
Основні, базові принципи розширення Європейського Союзу, були сформовані та закріплені де факто вже на самому ранньому етапі розвитку Європейських Співтовариств. Ще в 1961 р., коли Великобританія, Данія, Ірландія та Норвегія звернулися з заявами на вступ до ЄС, основні положення та принципи розширення були досить чітко сформовані та визначалися в, значній мірі, різницею зовнішньополітичних цілей та задач ведучих європейських країн Великобританії, Франції та Німеччини, а також різноманітністю цілей і задач самого інтеграційного співробітництва.
В ранній післявоєнний період необхідність реконструкції європейських економічних та політичних інституцій призвела до виникнення чисельних моделей подальшого економічного розвитку та їх активного обговорення. Позиція окремих європейських країн в цьому питанні формувалася з урахуванням отриманого в результаті війни досвіду та її наслідків. Для Франції та Німеччини пріоритетною задачею післявоєнного розвитку було вирішення питання спірних територій та контролю над джерелами сировини такими як вугілля та сталь.246 Саме вони були основними складовими елементами військово-промислового потенціалу цих країн і саме їх об'єднання, на думку Робера Шумана, мало стати не тільки гарантією проти виникнення в майбутньому воєнних конфліктів між двома країнами, але й основою для формування нового європейського об'єднання. "Об'єднання цих галузей виробництва, - стверджував Р.Шуман - робить неможливим війну між Францією та Німеччиною не лише в теоретичному плані, але й в матеріальному".247 Що ж стосується Великобританії, чий економічний потенціал традиційно базувався на розгалуженій мережі морської торгівлі, то вона активно висловлювалась за формування інтеграційних процесів у післявоєнній Європі на основі розвитку досить широкої та відкритої системи торгового співробітництва. Великобританія надавала перевагу секторальній схемі торгівлі та вирішенню спірних тарифних питань в рамках ГАТТ. Саме тому, Великобританія, підтримана Швейцарією та Скандинавськими країнами, заблокувала можливість перетворення ОЄЕС на економічну основу майбутнього Європейського Співтовариства, обмежившись підписанням лише договору про асоційоване членство в цій організації, що передбачало можливість лише консультацій та обмін інформацією.248
Британський скептицизм, однак, не звільнив континентальні європейські держави від бажання утворити більш інтегроване економічне об'єднання в Європі. В 1952р. Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, так звані країни "малої Європи", підписали в Парижі Договір про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Формування спільного ринку виробництва вугілля та сталі з єдиними керівними органами фактично перетворили ЄОВС у фундамент, на якому розвивалися майбутні інтеграційні процеси та інституції в Європі.
Вдалий досвід ЄОВС досить швидко підштовхнув західноєвропейські країни до спроби розширити межі вузької схеми секторального співробітництва за рахунок впровадження більш амбіційних інтеграційних моделей. Ці ініціативи привели в 1955р. до скликання в Мессіні (південь Італії) конференції, на якій обговорювалась можливість підведення юридичної основи під розширену форму економічної інтеграції. І хоча Великобританія і на цей раз знову досить скептично оцінила можливості розширення рамок європейської інтеграції та відмовилась прийняти участь в конференції в Мессіні, країни "малої Європи" на цьому етапі ще продовжували розглядали можливість участі Великобританії в своїх подальших інтеграційних планах. Як і Німеччина та Італія, що виступали за відкритий характер нового європейського інтеграційного об'єднання, Франція також підтримувала участь в ньому Великобританії, розраховуючи використати її досягнення в галузі ядерних досліджень.249
Особливість позиції Великобританії полягала в тому, що на тому етапі переговорів вона не бажала знаходитись повністю осторонь від обговорення інтеграційних проектів, намагаючись вкласти в них привабливі для себе елементи. Відображаючи побоювання деяких англійських політиків щодо процесів, які розпочалися в Мессіні, Гарольд Макміллан, тодішній міністр фінансів Великобританії, висловлював припущення, що Великобританія може опинитися в ситуації, коли "світ буде розділений на російську та американську сфери впливу, та об'єднану Європу, до якої ми не будемо входити".250 Але на той час, такий розвиток подій в Європі сприймався більшістю представників британських правлячих кіл досить скептично. Саме тому, не маючи чітких зобов'язань в Мессіні, Великобританія обмежилась делегуванням для роботи у комітеті Спаака помічника державного секретаря з питань торгівлі Рассела Бретертона, не наділивши його, при цьому, будь - якими серйозними повноваженнями. Більше того, після декількох засідань комітету, коли основні елементи митного союзу та Євратома були обговорені і стало зрозумілим, що Великобританія не буде брати в них участь, Р.Бретертон у листопаді 1955р. був відкликаний до Лондона.251 Що стосується інших європейських держав, то вони були представлені на досить високому офіційному рівні (В.Хальштейн, П.-Г.Спаак).
Великобританія на той час мала достатньо першочергових інтересів, які не співпадали з інтересами континентальних європейських держав. Значно випереджаючи Францію в ядерних технологіях та маючи особливі угоди з США щодо ядерних досліджень, а також з Канадою щодо використання урану, Великобританія не виявляла особливого бажання ділитися з іншими європейськими державами своїми досягненнями та входити до структур, що мали б наднаціональні елементи. Що ж стосується Спільного ринку в Європі, то Великобританія не заперечувала, в принципі, проти його формування. Зростання долі Західної Європи в зовнішній торгівлі Великобританії хоча й було поступовим (лише сьоме місце по експорту) та мало дефіцитний характер, свідчило
- Київ+380960830922