РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ
ПОЛІТИКИ
2.1. Зміни у концепції розвитку промисловості
За часів радянської влади керівництво всіма сферами суспільного життя країни здійснювала Комуністична партія на засадах розроблених нею політичних, ідеологічних, економічних орієнтирів. Зміст політики партійно-державної влади в радянському суспільстві полягав у визначенні мети, принципів та шляхів суспільного розвитку, розробці методів та механізмів їхньої реалізації, проведенні практичних заходів з метою досягнення поставлених завдань.
Особлива увага надавалася розробці і здійсненню промислової політики. КПРС завжди розглядала промисловість і особливо її важкі галузі як пріоритетну сферу економіки, як об'єкт свого постійного піклування. Це було зумовлено не тільки соціально-економічними, але й класовими, ідеологічними чинниками. У досягненні стратегічної мети - побудові комуністичного суспільства - головна роль відводилася робітничому класу як найбільш передовій, з офіційної точки зору, верстві населення, провідній рушійній силі формування нового суспільства, тому ідея прискореного розвитку промисловості була для партійно-радянської влади аксіомою, вихідним положенням державної політики, яке ніколи не піддавалося сумніву.
У процесі еволюції промислової політики в другій половині 40-х - 80-х роках ХХ ст. можна виділити декілька періодів. На першому (1945 - початок 50-х років) - головна увага була зосереджена на відбудові промисловості на основі довоєнної моделі, за допомогою екстенсивних чинників. У 50-х - першій половині 60-х років (другий період) провідні напрямки промислової політики, здебільшого, залишалися незмінними. Створений у попередні роки достатній інвестиційний, кадровий потенціал забезпечував досить високі темпи промислового виробництва. Проте вже на початку 60-х років екстенсивні методи засвідчили свою неспроможність. З середини 60-х років акцент у промисловій політиці було зроблено на інтенсифікації виробництва, однак очікуваних наслідків це не дало. В економіці розпочалася стагнація, яка поступово переросла у кризу. Останній період (друга половина 80-х років) характеризувався невдалими спробами зупинити кризові явища в економіці, надати її розвиткові більшого динамізму.
Аналізуючи повоєнну соціально-економічну політику, маємо зазначити, що саме тоді були сформульовані основні пріоритети, які на довгі роки визначили стратегію розвитку економіки. Саме у повоєнні роки вирішувалося питання, який шлях економічного розвитку обере країна: створення соціально-орієнтованої моделі господарства чи продовження політики форсованої індустріалізації, швидкого нарощування промислового потенціалу. На жаль, було обрано останнє.
Ідеї лібералізації економічної політики, більш збалансованого розвитку народного господарства, деякої децентралізації його управління вперше були сформульовані під час дискусії, що виникла у 1945 - 1946 рр. при обговоренні проекту четвертої п'ятирічки. Однак економічна модель, запропонована головою Держплану СРСР М. Вознесенським та деякими іншими керівниками, не знай- шла підтримки в ЦК партії, негативну оцінку одержали і пропозиції деяких економістів розширити сферу впливу елементів ринкового механізму, зокрема конкуренції [1]. Керівництво держави обрало інший шлях: у підгрунтя економічної стратегії було покладено ідею прискореного розвитку промисловості, насамперед, її важких галузей, а також нарощування потенціалу військово-промислового комплексу. На цьому наголошували Г. Маленков, Л.Берія, керівники важкої промисловості. В ухваленому в травні 1946 р. Законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 рр. підкреслювалося, що необхідно "забезпечити першочергову відбудову і розвиток важкої промисловості та залізничного транспорту" [2].
Подібний підхід до певної міри був виправданим відносно повоєнної п'ятирічки, але, на жаль, пріоритет форсованого розвитку індустрії розглядався як стрижень довготермінової стратегії розвитку країни. Ця ідея домінувала й у підготовленому проекті нової Програми КПРС, який розробила у 1946 р. спеціальна комісія на чолі з А. Ждановим [3]. При цьому стверджувалося, що СРСР має все можливе і необхідне для побудови повного комунізму протягом найближчих 20-30 років. До речі, саме у цьому проекті вперше згадувалося як основне економічне завдання країни на наступнi 15-20 рокiв - наздогнати і випередити провiднi країни Заходу з виробництва продукції на душу населення. Цей прожект, як відомо, було відтворено М. Хрущовим у кінці 50-х років [4]. На цих же принципах комісією під головуванням М. Вознесенського розроблявся Генеральний план розвитку господарського комплексу країни до 1970 р., в якому пріоритет віддавався також металургії, вугільній промисловості, енергетиці та іншим галузям важкої промисловості [5]. Хоча з низки причин робота над цими проектами у той час не була завершена, однак ці напрацювання були використані на початку 60-х років при розробці стратегії будівництва комунізму.
З огляду на господарську політику держави маємо вказати, що влада, концентруючи зусилля на форсованому розвитку важкої промисловості, недооцінювала важливості її інноваційної складової. Хоча одним із першорядних завдань повоєнної п'ятирічки декларувалося "забезпечення технічного прогресу в усіх галузях" [6], однак у реальному житті, за умов планового господарства розвиток науки відбувався згідно визначених владою пріоритетних напрямків, на яких концентрувалися основні інтелектуальні та фінансові ресурси. Війна, а потім розпочате майже без перерви військове протистояння між СРСР і провідними капіталістичними державами природньо зумовили винятковість саме тих напрямків, які стимулювали розвиток військової сфери. Це були, насамперед, ядерна зброя, електроніка, ракетна та обчислювальна техніка тощо. Для наукового пошуку тут створювалися виняткові умови: залучалися кращі наукові кадри, формувалася необхідна лабораторна база, здійснювалося першорядне фінан