розділ 2. Українсько-польске суперництво за впливи у представницьких
інституціях Галичини, стор. 112 – 117.
/51/34) 1922, cz. 67, poz. 404.
На другому ступені структури самоврядної організації знаходилось самоврядування
на рівні повітів. Базувалось воно на крайовому законі від 12 серпня 1866 р. Щоб
узгодити положення цього закону з вимогами польської конституції, до нього було
внесено ряд поправок /75/35). Кожен повіт мав два самоврядних органи – повітову
раду і повітовий відділ. Повітова рада була ухвалюючим і контролюючим органом.
Її чисельність була сталою і становила 26 осіб. Під час виборів до повітових
рад, подібно як і до сільських чи міських, була збережена куріальна система.
Структура повітової ради базувалась на засаді так званого “представництва
інтересів”. Закон виділив 4 групи таких інтересів: велика земельна власність;
велика промисловість, торгівля та гірництво; сільські громади; міські громади.
Саме величина сплачуваного податку визначала кількість членів повітової ради,
які представляли в ній інтереси тієї чи іншої групи. Разом з тим закон
забороняв мати такій групі більш, ніж 12 представників у раді.
Вибори до повітової ради в перших двох групах відбувались безпосередньо й
індивідуально, а в третій та четвертій – посередньо. Тобто лише члени сільських
та міських рад мали право брати участь у виборах повітових радних. Повітова
рада обирала серед своїх членів голову ради і його заступника. Обрання на ці
посади вимагало затвердження президентом Польщі. Обирався також повітовий
відділ – виконавчий орган ради. Обрання також проводилося серед членів ради.
Вибори проводились таким чином, що кожна група інтересів обирала по одному
члену повітового відділу. В додаток повітові радні спільно обирали ще двох
членів відділу. Таким чином, чисельність відділу становила 6 осіб і очолював
його голова повітової ради.
Обсяг діяльності повітової ради є подібним до обсягу діяльності громадської
сільської чи міської ради з тією різницею, що вона не мала дорученого обсягу
діяльності. Повітова рада та відділ обирались строком на 6 років.
Характеристика законів, що регламентували формування та діяльність повітових
рад та відділів,
/75/35) Rozdiaі III. Ustrуj samorz№du terytorjalnego, s. 126.
дає підстави зробити висновок про те, що і на цьому рівні створювались умови
для переваги в цих органах поляків. Такі фактори, як збереження куріальної
системи виборів, опосередкованість виборів в третій та четвертій групах робили
неможливим здобуття більшості в цих органах українцями.
Триступеневий устрій самоврядування в Польщі передбачав його організацію на
рівні воєводств. При його характеристиці слід чітко розмежовувати правовий і
фактичний стан воєводського самоврядування. Домагаючись якнайшвидшого визнання
міжнародним співтовариством права на українську Галичину, 26 вересня 1922 р.
польський Сейм прийняв закон про підстави загального воєводського
самоврядування /52/36). Згідно з положеннями цього закону ухвалюючим і
контролюючим органом у Львівському, Тернопільському та Станіславському
воєводствах повинні були бути двопалатні сеймики. В них рішення в справах, що
стосувались двох народів – польського й українського, приймались в кожній з
палат окремо, а в справах, що стосувались одного народу – самостійно в одній з
палат. Виконавчий орган сеймика – воєводський відділ, мав складатись з 8
членів, обраних окремо в кожній з палат. На чолі відділу повинен був стати
воєвода. До втілення в життя цього закону був створений ТВС з резиденцією у
Львові. Відділ перебрав на себе частину функцій колишнього Крайового відділу і
фактично відігравав роль органу самоврядування найвищого ступеня на території
південно-східних воєводств. Складався він з шести осіб, яких обирав Сейм за
поданням уряду. Голову ТВС призначав президент країни. Передбачалось, що свої
функції Відділ буде виконувати аж до запровадження воєводського самоврядування.
Проте закон від 26 вересня 1922 р. про підстави загального воєводського
самоуправління “з особливим врахуванням національної специфіки південно-східних
воєводств” не набрав чинності37). Це не було в інтересах правлячих кіл Польщі.
Одну з причин
/52/36) 1922, cz. 90, poz. 829.
37) Примітка.
Стаття 9 цього закону значно ширше визначала обсяг діяльності воєводського
самоврядування у трьох східно-галицьких воєводствах в порівнянні з іншими
воєводствами. Винятком було лише Шльонське воєводство.
такого ставлення уряду до вже прийнятого закону влучно підкреслив відомий
вчений, прихильник надання автономії колишній Східній Галичині С.Томашівський.
Зокрема він писав: “Між законами, що вийшли з лона конституційного Сейму, є
щоправда й такі, які містять деякі політичні гарантії для української людності,
однак вони викликають враження, що диктували їх огляди характеру більше
міжнародного, ніж внутрішньо-політичного. В кожному разі лежать вони мертвою
буквою” /35/38).
Польські уряди не збирались толерувати будь-які відмінності в
адміністративно-територіальному устрої східно-галицьких воєводств. Саме тому
незабаром доля Крайового сейму та Крайового відділу, скасованих ще в 1920 р.,
спіткала ТВС. Він був ліквідований відповідним розпорядженням президента Польщі
16 січня 1928 р. /52/39).
Весь устрій територіального самоврядування 3-х південно-східних воєводств був
поставлений під широко розбудований контроль з боку адміністративних властей.
Як сільські, так і міські громадські ради були підконтрольні виконавчим органам
місцевого самоврядування вищого ступеня, а також органам державної
адміністрації. В питаннях, що торкались власного обсягу діяльності громади,
контроль у першій інстанції виконував пов
- Київ+380960830922