РОЗДІЛ 2
СУБ’ЄКТНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ
ОСОБИСТОСТІ Й ДЕРЖАВИ
2.1. Проблема відносин особистості й держави у сучасних соціально-психологічних
дослідженнях
Як можна бачити з наведеного вище аналізу, ідея психологічної детермінації
взаємовідносин особистості та держави має давні витоки. Своєрідною кульмінацією
психологічного вивчення цієї проблеми стали, на нашу думку, роботи К.Ґ. Юнґа та
В. Одайника. К.Ґ. Юнґ, зокрема, переконливо довів, що держава відіграє дедалі
більшу роль у стосунках з особистістю і, крім того, стає у ході історичного
розвитку людства невід’ємною психологічною реальністю її життя, здійснюючи
суттєвий (негативний, пригнічуючий) вплив на прояви її суб’єктної активності,
життєвий вибір та життєтворчість загалом.
Подальші звернення психологів до цієї проблематики стають обмеженішими; інтерес
до неї начебто згасає на досить тривалий термін.
У наш час цей інтерес знову відроджується; для цього є, як мінімум, дві
причини. Одна з них пов’язана з гострим соціальним запитом, який є найбільш
помітним у пострадянських державах, що характеризуються нестабільністю і,
відповідно, потребують розробки та впровадження технологій, які дали б змогу
зробити процеси розвитку та деградації більш керованими. Друга причина
пов’язана з поступовим утвердженням у психологічній науці
суб’єктно-орієнтованого підходу, який дає методологічні підстави для аналізу
відносин особистості й держави як суб’єктів, джерел та носіїв суб’єктної
активності (тобто для психологічного аналізу цих відносин).
Передусім, сучасна дійсність вимагає переосмислення відносин особистості і
держави. Неформальний статус держави в очах особистості (держави як
суб’єктивної реальності) серйозно змінюється. Це пов’язано не тільки з розпадом
багатьох тоталітарних режимів, але і з загальним суб’єктивним знеціненням
державної потуги, яка незважаючи на свої надзвичайні технічні та організаційні
можливості не може убезпечити пересічного громадянина від свавілля можнавладця,
криміналу, терориста [294]. Рефлексія і пошук можливостей побудови нових
відносин між особистістю та державою є традиційно прерогативою гуманітарних
наук, зокрема, психологічної науки.
Водночас у психології відбувається поступова зміна домінуючої методологічної
парадигми, що характеризується відходом від жорстко-сайентистських,
позитивистських настанов, які суттєво обмежували феноменальне поле
науково-психологічних досліджень.
Натомість утверджується методологічний підхід, який дозволяє адекватно
аналізувати суб’єктне сприймання соціальної дійсності. У фокусі наукового
інтересу опиняється уже не поведінкова реакція чи ірраціональний потяг, а
конструювання особистістю свого світобачення у ракурсі наявних
ціннісно-сенсових систем. Відповідно, об’єктом сприймання виступає не просто
об’єктивна дійсність, а об’єктивна дійсність, взята у певному відношенні до
суб’єкта сприймання, до якої він включений як один з компонентів. В об’єкті
сприймання втілюються не лише обставини, у яких опинився індивід, а простір
його відносин з дійсністю – залежність, відторгнення, надання переваг – що
відображується в образах та переживаннях і реалізується в активності особи [3;
21]. При вивченні відносин порушується проблема розуміння та взаєморозуміння,
які розглядаються як мислительні процедури, спрямовані насамперед на
сенсоутворення [111].
Проблема психології відносин особистості і держави вивчається в різних ракурсах
– насамперед, у ракурсі громадянської ідентичності. У західній психології існує
стійкій інтерес до проблематики громадянської свідомості. Так, у американській
психології досліджуються проблеми американської ідентичності та її змін
внаслідок різноманітних політично-значущих подій (зокрема, терористичних актів)
[348; 366]. У західноєвропейській психології подібні дослідження проводяться,
зокрема, у межах концепції соціальних репрезентацій. Як зазначає Ємельянова
Т.П., концепція соціальних репрезентацій досить активно розвивається зараз у
Західній Європі, причому деякі її представники вважають, що ця концепція
фокусує свою увагу насамперед на тих феноменах, вивчення яких проголошувалося,
але так і не реалізувалося у межах американської теорії атитюду [95; 373].
У рамках названої вище концепції вивчаються соціальні репрезентації
європейського громадянства, відповідна європейська ідентичність та її
трансформації [95]; “образ минулого” та його вплив на історичне, ретроспективне
бачення особистістю своєї держави та нації – підхід, що грунтується на
дослідженнях Ф. Бартлета [96; 334] тощо.
Чимало сучасних крос-культурних психологічних досліджень є дотичними до
проблеми взаємовідносин особистості і держави. Так, у запропонованих Г.
Хофстеде базових категоріях, що визначають ціннісну систему суспільства і дають
змогу порівняльного аналізу різних історичних суспільств, є наявними індекси
владної дистанції, потреби у чіткій системі зовнішньої регламентації поведінки,
емоційної незалежності суб’єкта від організації [82; 347].
У сучасному пострадянському просторі також відбуваються процеси, що загострюють
інтерес до взаємовідносин особистості і держави. Поява та активна розбудова
нових держав спричиняють посилену рефлексію власної громадянської ідентичності,
стосунків особистості з державою. При цьому не дивно, що досить інтесивним цей
процес є в Росії [30].
Так, російськими науковцями проведено чимало досліджень філософського,
соціологічного, соціально-психологічного характеру, присвячених проблемам
співвідношення держави та громадянського суспільства, громадянського виховання
нових поколінь [62; 137; 278]. Проблем
- Київ+380960830922