РОЗДІЛ 2. УЗАГАЛЬНЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ВИВЧЕННЯ
МЕХАНІЗМІВ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ
Виходячи з мети нашого дослідження, важливим для нас є не тільки засвідчення
тих історичних тенденцій, які існують у розумінні проблеми візуального
мислення, а й розкриття тих наукових здобутків, які дозволяють зрозуміти
механізми візуалізації. У цьому розділі маємо на меті проаналізувати й
узагальнити дослідження механізмів візуалізації для того, щоб виявити
тенденції, які існують у розв`язанні проблеми візуального мислення на терені
зарубіжної та вітчизняної психологічної науки.
Узагальнення різних підходів до дослідження проблеми візуального мислення
дозволить, на нашу думку, по-перше, більш цілісно окреслити механізми, які
лежать в основі цього виду мислення, по-друге, таке узагальнення створить
необхідні передумови для побудови власної концептуальної моделі механізмів
візуально-мисленнєвої діяльності.
2.1.Теоретичний аналіз сучасних досліджень механізмів
візуалізації в зарубіжній психології
Перед тим, як розглянути механізми візуалізаціїї, необхідно уточнити деякі
поняття, що характеризують це явище. У нашому дослідженні будемо
використовувати термін “образ” як синонім до терміна “наочний образ”, хоча
відомо, що можна також мати слухові, дотикові образи тощо. У зарубіжній
психології традиційним є поняття “розумовий образ”. Так, існує безліч
досліджень розумових образів, в основі яких лежить репрезентація різних знань,
що мають просторову представленість.
З огляду на вищезазначене, під час розгляду розумових образів, будемо тлумачити
їх як наочні (первинні і вторинні) образи, пов'язані із зоровою системою, що
відображають перцептивний, уявленнєвий, мисленнєвий рівні інформації та мають
просторову репрезентацію.
Під “візуальними” образами, (синонім “візуально-мисленнєві” образи), ми
розуміємо досить широке коло наочних образів, котрі пов'язані з мисленнєвим
рівнем переробки інформації. Традиційно їх визначають як “інтелектуальне
бачення”, на відміну від “оптичного” - зорового. На відміну від тлумачення у
зарубіжній психології поняття “візуальні” образи як тотожного поняттю “розумові
образи”, ми розглядаємо останнє як більш широке, тому що воно містить у собі
образи “візуального сприймання”, “візуальні уявлення”, а також образи
“візуального мислення”.
На нашу думку, необхідно, також виокремити розбіжності між поняттями “зорові”
(оптичні) і “просторові” образи. Останні характерні тим, що вони не прив'язані
до зорової модальності, але мають своє місцеположення в просторі. Це дає
підстави для розмежування, на основі дихотомії “зорове-просторове” також
поняття «зорове» і «візуальне». Існування розходжень між зоровими і візуальними
образами підтверджуються дослідженнями (Дж. Андерсона, Л.Брукса, О. Мойєра), в
яких доведено, що просторові репрезентації не прив'язані до зорової
модальності, бо вони можуть бути отримані за допомогою інших модальностей,
сенсомоторних каналів. Доведено, що існує загальна просторова репрезентація для
інформації будь-якої модальності [16].
На нашу думку, візуальні образи є синтезом зорових і просторових репрезентацій
знань. Так, наприклад, існують певні аспекти зорового досвіду, зокрема, такі,
як колір і форма, що репрезентують інформацію і на зоровому рівні, і на рівні
просторового подання інформації.
Підтвердження розходжень між зоровим і візуальним поданням інформації були
отримані в дослідженнях М.Фараха, К.Хаммонда, Д.Левайна і Р.Кальваніо [1988).
Так, було доведено, що розпізнавання зорових об'єктів і патернів виконується в
скроневій ділянці кори правої півкулі мозку, тоді як зорові чи тактильні
задачі, що включають у себе місцеположення об'єктів, мали тенденцію
виконуватися в тім'яній ділянці. Дослідники вважають, що ті ж коркові ділянки
використовуються в задачах на “розумове уявлення”, що не містять у собі жодних
зовнішніх стимулів. Водночас, задачі на “внутрішню наочність”, що містять у
собі просторові судження, будуть виконуватися в тім'яній ділянці і не будуть
виявляти впливу певних модальностей, на відміну від подібних задач, що
вимагають доступу до зорових деталей і виконуються в скроневій ділянці,
виявляючи при цьому вплив певних модальностей.
Виходячи з цих досліджень, було зроблено висновок про те, що за просторові і
зорові трансформації відповідають різні ділянки мозку [16]. На наш погляд, ці
дослідження підтверджують те, що за візуальні образи відповідає більша
кількість функціональних систем мозку, аніж за зорові образи.
Водночас, у дослідженнях Р.Фінке, С.Пінкера [556], М.Фараха [555] було
виявлено, що мисленнєві трансформації візуальних образів еквівалентні образам
зорового сприймання. Так, наприклад, досліджуваних просили створити розумові
образи, а потім зробити низку їх трансформацій із заплющеними очима. Виявилося,
що складні розумові образи утворюються таким же чином, якби вони були подані
перцептивно. Отже, було доведено, що здатність до зорового синтезу, до
створення нових образів шляхом їх розумових трансформацій і внутрішнього їх
споглядання лежить в основі візуального мислення.
У шерегу досліджень А.Чамберс, К.Ранберг [16]. було доведено, що візуальні
образи відрізняються від перцептивних тим, що вони пов'язані з певною їх
інтерпретацією; С.Петерсон [570] виявив, що візуальні образи важче піддаються
реінтеграції і перетворенням, аніж просте зображення (зорова репрезентація);
С.Косслін [563] експериментально довів, що у створенні візуального образу
активізується інформація, що надходить у мозок з підкіркових структур, а також
спостерігається активність у зоровій ділянці зад
- Київ+380960830922