РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І СУТНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Право і держава як передумови законодавчого процесу
2.1.1. Правові витоки законодавчого процесу. Очевидно, має бути зрозумілим, що
законодавчий процес не існує з самого початку в тих розвинутих формах, у яких
він постав перед нами вище. Законодавчий процес, як явище правового життя,
виникає на певному етапі розвитку суспільства, за наявності відповідних
історичних передумов, які визначають необхідність виникнення і специфічну
природу цього феномена. Відтак, логіка дослідження вимагає звернутися до
історичних передумов становлення законодавчого процесу
Формуючи вихідне уявлення про законодавчий процес, як відправний пункт його
теоретичного дослідження, ми зазначили, що це явище належить до сфери
державного управління суспільством. Буквально термін “державне управління”
означає управління, яке здійснюється державою, що є основною формою соціального
управління в історії суспільства [96, с. 6]. Відтак потрібно з’ясувати, що
являє собою законодавчий процес саме як атрибут державного управління.
Почнемо з того, що державне управління суспільством є однією з форм соціального
управління – специфічної сфери соціальної діяльності, завдяки якій суспільство,
як високоорганізована система, зберігає свою якісну визначеність, підтримуючи
динамічну рівновагу з оточуючим середовищем і водночас удосконалюючись.
Це узагальнене визначення соціального управління потребує, однак, додаткового
осмислення. У науковій літературі висловлено принципове зауваження, що основна
філософська проблема управління полягає у співвідношенні стихійних і свідомих,
об’єктивних і суб’єктивних начал у регулюванні суспільного життя [96, с.15]. З
вирішенням даної проблеми пов’язується визначення управління взагалі. Під
впливом кібернетики, в якій управління означає не лише свідому діяльність, а й
взагалі функцію організованих систем будь-якої природи (біологічних,
соціальних, технічних), деякі автори вживають термін “управління” в широкому
розумінні. Зокрема, В.Г.Афанасьєв убачає в соціальному управлінні два механізми
– стихійний і свідомий, зазначаючи, що разом з незапрограмованими, стихійними
факторами у будь-якому суспільстві діють свідомі фактори управління, пов’язані
з цілеспрямованою діяльністю людей [97, с. С.44-46].
Слід зазначити, що уявлення про соціальне управління, які трапляються в
літературі, є недостатніми для розуміння справжньої діалектики суспільного
життя, до того ж містять ряд неточностей [3, с. 86-87]. Тому коротко зупинимося
на основних моментах, з яких ми виходимо в нашому дослідженні.
Загальною властивістю органічної природи, до якої належить і людина, є
організованість; разом з тим, на відміну від іншої органічної природи, основою
життєдіяльності людини є суспільне виробництво. Це означає, що самоорганізація
людей здійснюється у виробничих відносинах, як необхідних формах діяльності
людських індивідів, об’єднаних у первісні колективи, в яких від самого початку
формуються їх потреби та реалізуються їх інтереси. При цьому життєдіяльність
членів первісного колективу виступає як дещо тотожне і водночас як відмінна
одна від одної: тотожна у відношенні їх до об’єктивних умов існування як до
своїх власних, а відмінна – у характері їх трудової діяльності.
Необхідним способом утвердження тотожності й заперечення індивідуальних
відмінностей членів колективу стає власність, що виступає як
загальноколективний інтерес; натомість, праця виявляється необхідним способом
розвитку їх індивідуальності. Власність і праця виступають від самого початку
як протилежності в єдиній сфері життєдіяльності людини, як внутрішньо
суперечливі моменти первісно-колективного виробництва, цієї першої форми
суспільного виробництва взагалі. Вирішування протиріччя між власністю і працею
становить основу саморозвитку первісного суспільного виробництва; при цьому
вказане протиріччя виявляє себе у сфері життєдіяльності кожного індивіда
одночасно як власника і як трудящого У цьому процесі вирішування вказаного
протиріччя протилежність власності і праці виступає як протилежність
загальноколективного інтересу та одиничних інтересів членів колективу,
виявляючись у життєдіяльності окремого індивіда через внутрішню суперечність
інтересів останнього як власника і як трудящого [3, с.88-90].
Життєво необхідне панування інтересу власності над інтересом трудящого
забезпечує влада, що грунтується на привласненні первісним колективом, як
цілим, індивідуальної волі його членів і підкоренні останньої загальній волі.
Отже, первісне суспільне виробництво від самого початку постає як загальне
відношення власності і влади до праці і підкорення, в якому панування
визначається залежністю трудящого від власника. При цьому трудова діяльність
виступає як необхідний спосіб реалізації влади власника над трудящим.
Суперечливим характером трудової діяльності зумовлювався так само суперечливий
характер реалізації влади. Якщо свідома активність первісної людини, виявлення
її вільної суб’єктивності передбачає особистий вибір цілей і засобів
діяльності, виступаючи як свобода, то, з іншого боку, вказана вільна
суб’єктивність залежить від предметних умов цієї діяльності, вона визначається
природною і соціальною необхідністю [3, с. 90-93; 210, с.15].
Розвиток первісного виробництва і суспільного розподілу праці зумовлював
відповідний розвиток людської духовності, зростання самостійності окремого
індивідуума. На цій основі істотно розширювалася сфера індивідуальної свободи,
а отже, суттєво змінювалась уся сукупність відносин, які були предметом
суспільного регулювання. Способом приєдн
- Київ+380960830922