розділ 2
Дод. А).
Всі євреї були зобов’язані записатись до одного з них. Якщо вони цього не
робили, то з ними мали чинити як з бродягами (§ 30).
До категорії купецтва відносились купці І, ІІ і ІІІ гільдії, корчмарі, дрібні
торгівці, власники постоялих дворів.
Євреям-фабрикантам, які бажали заснувати суконні, полотняні та інші фабрики,
були обіцяні землі під їх будівництво та грошові кредити. Для цього в кожній з
губерній, приєднаних від Польщі, мав бути утворений щорічний капітал до 20
тисяч руб. (§ 21).
Значні пільги надавались євреям-землеробам. Їм дозволялось купувати незаселені
землі (тобто без кріпосних селян), а також використовувати на них працю
найманих робітників, поселятись на поміщицьких землях на правах орендарів, чи
на державних – в губерніях литовських, білоруських, Київській, Волинській,
Подільській, Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Астраханській та
Кавказькій. На ці потреби їм відводилось до 30 тис. дес. землі (§§ 13, 14,
17).
Всі поселенці на 10 років звільнялись від податків (крім земських повинностей)
і при поселенні могли отримувати кредити (§ 18).
На поміщицьких землях єврейські сім’ї звільнялись від судової влади поміщика,
але залишаючи його, мали неодмінно засвідчити виконання усіх обов’язків щодо
власника.
Таким чином, „Положення” 1804 р. підтвердило існування „смуги осілості”, яка
на той час охоплювала 12 губерній, дещо розширило її, надавши євреям право
постійно проживати в Астраханській і Кавказькій губерніях (однак у 1835 р. ці
дві губернії були виключені зі „смуги”).
Окрім цього, „Положення” 1804 р. містило й обмеження. Згідно § 34 євреям
заборонялось мати шинки та постоялі двори у селах і біля великих доріг, ні під
своїм, ні під чужим іменем, не продавати в них вина і навіть проживати в них …
хіба-що проїздом”. Ця заборона починала діяти з 1 січня 1807 р. в
малоросійських, новоросійських, Астраханській і Кавказькій губерніях, а в усіх
інших – з 1 січня 1808 р. Впродовж 2-3 років єврейське населення кількістю
близько 60-ти тисяч сімей мало виселитись із сіл у міста та містечка „смуги
осілості” і на землі, які йому мали бути безкоштовно надані урядом в степах на
півдні України. У той же час закон передбачав великі штрафи за порушення
заборон. Зокрема, єврей, затриманий при продажі вина вперше – мусив сплатити
штраф 100 руб., вдруге – 200 руб., а коли він був спійманий на цьому втретє –
то його відправляли на заслання до Сибіру. Влада карала також і поміщиків, які
сприяли правопорушенням євреїв, здаючи їм в оренду свої маєтки. На них
накладались штрафи: вперше – 5 руб., вдруге – 10 руб., а після третього разу
такий поміщицький маєток забирався на 10 років під опіку (§§ 35, 36). І все ж у
подальшому, не дивлячись на ці суворі покарання, євреї намагались, обходячи
різними способами закон, володіти шинками і займатись торгівлею спиртних
напоїв.
„Положення” 1804 р. торкалося і релігійної сфери. Воно зберігало за євреями
свободу релігії, але відмінило право кагалів і рабинів застосовувати публічні
покарання. Це обмеження було викликане здебільшого релігійною боротьбою між
хасидами і миснахідами, яка точилася в той час. Внаслідок цього релігійного
розколу їм було дозволено мати власні синагоги і рабинів [див.:Дод.А,
розд.5,6]. Рабини повинні були затверджуватися губернськими органами влади.
Вони обиралися на три роки і знаходились на утриманні єврейської общини.
Згідно § 34 „Положення” невдовзі розпочався процес виселення євреїв із сіл,
для чого досить часто застосовувалась військова сила.
Не дивлячись на даровані пільги, євреї не бажали залишати обжитих місць та
звичних занять і їхати у перенаселені міста „смуги” або невідомі для них краї.
З самого початку виселення стала зрозумілою нереальність реалізації такого
наміру. Та й уряд Олександра І не зміг фінансово забезпечити його проведення.
Тому, у 1806 р. за наказом Олександра І був заснований Комітет у складі
міністрів: закордонних справ – графа Будберга, внутрішніх справ – графа
Кочубея, а також князя Чарторийського, який розглядав питання про доцільність
відстрочки виселення євреїв із сіл. Треба відмітити, що члени Комітету, окрім
графа Будберга, вважали надання такої відстрочки доцільною.
Для з’ясування ситуації в 1807 р. в „смугу осілості” було відряджено сенатора
Алєксєєва*
[* Таємний радник, сенатор Алєксєєв в своєму звіті доповідав про труднощі
виселення. Для зменшення скупченості євреїв сенатор пропонував запровадити
рекрутський набір натурою. Такої ж думки дотримувався згодом майбутній
катеринославський губернатор В.Шеміот та деякі інші чиновники. Проте цей захід
„успішно” був здійснений вже пізніше, за часів Миколи І. ] Про труднощі
виконання § 34 „Положення” доповідали царю представники місцевої влади. Тоді ж
в губерніях „смуги” були скликані депутати для пошуку шляхів вирішення цього
завдання.
Ситуація, що склалася на той час в Європі, маніфести Синедріону, який урочисто
відкрився з ініціативи Наполеона Бонапарта 9 лютого 1807 р. в залі паризької
ратуші, його заклики до об’єднання єврейських общин світу для вирішення
спільних питань [411, с.5-35] – змусили уряд Олександра І призупинити виселення
і дати вказівку місцевій владі західних губерній різними способами
попереджувати контакти російських євреєв із зарубіжними євреями [412, с.544].
Але порозумівшись з Наполеоном і підписавши з ним Тільзітський мир, царський
уряд продовжив виселення, яке мало бути здійснене планомірно на протязі
1808-1810 рр. Однак вже незабаром князь Куракін, який змінив на посту міністра
внутрішніх справ графа Кочубея, подав Олександру І записку про наявність різних
перешкод виселенню. В результаті указ
- Київ+380960830922