РОЗДІЛ 2
ІНТЕРАКТИВНІ МОДЕЛІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ДИСКУРСУ
2.1. Проблема категоризації міжнародно-правового дискурсу в контексті когнітивно-комунікативної парадигми
На основі інтеграції різних міждисциплінарних підходів (див. підрозділи 1.1 - 1.7) у ракурсі концепції всеосяжної діалогічності дискурсу визначимо категоріальний статус міжнародно-правового дискурсу (МПД), який уперше розглядається у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці як об'єкт окремого дослідження.
Міжнародно-правовий дискурс виконує особливу функцію в житті загальнолюдського соціуму, у створенні правил світової спільноти, які узгоджені з позиції універсальних принципів справедливості, ідеї "світового громадянського порядку", пріоритету прав для всіх над благом для національних суспільств (Р. Двойкін [87], Дж. Роулз [279]). Соціальна функція МПД полягає у конституюванні міжнародно-правової ідеології в цілому і міжнародної правосвідомості основних суб'єктів міжнародного права - зокрема. МПД має безпосередній вплив на розробку найдемократичнішої та найбільш гуманістичної частини національних законодавств, якими імплементовані міжнародні зобов'язання держав з захисту прав людини, із забезпечення екологічної рівноваги, міжнародного миру та безпеки тощо. Міжнародно-правовий дискурс створює колективний ментальний простір, що інтегрує константи міжнародно-правової свідомості, які мають інкорпоруватися в картини світу держав-учасників МПД як універсальні структури і не підлягають трасформації під час їхньої фіксації різними мовами та у процесі імплементації міжнародного документу у національних законодавствах. Ідентичність за змістом і дотримання основного принципу універсалізму є головною умовою збереження цілісності МПД, його інтерактивної й концептуальної структури та нормативно-регулюючого статусу (юридичної сили).
Дотепер міжнародно-правовий дискурс залишається поза сферою інтересів вітчизняних та зарубіжних мовознавчих досліджень. На нашу думку, такий стан речей зумовлений тим, що характеристики цього мовленнєвого зразка не зовсім "вписуються" у категорійний апарат, який застосовується до аналізу дискурсів сучасними комунікативно-когнітивними дослідженнями. Зокрема, суб'єктність та антропоцентричність учасників МПД, а також поняття тезаурусу, концептосистеми, стратегій, що описують когнітивні та прагмалінгвістичні характеристики комунікантів, можуть визначатися лише метонімічно, оскільки, відповідно до теорії міжнародного права, суб'єктами міжнародної правотворчості (тобто авторами й дестинаторами міжнародно-правових текстів, на яких базується МПД), є не люди, а інститути: держави й міжнародні міжурядові організації [210, с. 86-89; 103-105].
Міжнародно-правовий дискурс перетинається з деякими іншими видами спілкування - насамперед, з політичним та юридичним дискурсами, проте відрізняється від зазначених феноменів своїми інституційними ознаками.
З політичним (насамперед, зовнішньополітичним) дискурсом МПД зближується за сферою спілкування (міжнародна комунікація), мотивами (міждержавне співробітництво), деякими жанрами (Звернення, Заключний акт), а також за критеріями комунікативного минулого й комунікативного майбутнього. Зокрема, міжнародно-правовий дискурс пов'язаний з політичним дискурсом рекурсивно-прокурсивними відношеннями. З одного боку, МПД є своєрідним продовженням політичного дискурсу, оскільки міжнародно-правовим текстом зафіксовані конкретні результати міжнародної політики й політичного переговорного процесу, що передує підписанню міждержавного документа. З іншого боку, МПД ініціює прокурсивний політичний дискурс (у сфері вже не тільки зовнішньої, але й внутрішньої політики), пов'язаний з необхідністю адаптації суспільної свідомості щодо нових (розроблених в процесі і у межах МПД) міжнародно-правових цінностей. У концептуальному просторі міжнародно-правового тексту / дискурсу перетинання з політичним дискурсом виявляється у вигляді політико-ідеологічних концептів "мир", "співробітництво", "гуманізм", "рівність", "гідність", "справедливість" тощо. Проте у МПД зазначені концепти є допоміжними аксіологічними смислами, що мотивують нормативні цінності, заради розробки яких власне і створюється міжнародно-правовий текст (онтологічне буття міжнародного права - це буття-належність).
Специфіка міжнародно-правового дискурсу як нормативної комунікації з базисною регулятивною функцією обумовлює такі системні ознаки цього феномена, як смислова визначеність, неможливість "фантомного" денотата, симулятивності. Ці характеристики відмежовують МПД від політичного спілкування, проте наближують його до внутрішньодержавного законодавчого дискурсу.
За своїми лінгвоправовими ознаками міжнародно-правовий дискурс може розглядатися як специфічний різновид юридичного дискурсу (який, до речі, залишається одним з найменш досліджених мовленнєвих зразків, хоча зазвичай включається в типологію дискурсів у сучасних мовознавчих дослідженнях). Водночас, сутність МПД відрізняється від природи юридичного дискурсу, який функціонує у рамках державно-правових систем, тобто здійснюється на основі національних нормативних текстів, виконання яких забезпечується апаратом / механізмами державної влади. На відміну від внутрішньодержавного законодавчого процесу, створення норм під час міжнародно-правової комунікації не може здійснюватись як владний припис. З погляду логіки норм, норма міжнародного права являє собою, на думку юристів, радше судження, аніж веління або наказ; судження у координаційно-узгоджувальному плані [215, с. 28-29]. Отже, міжнародно-правовий дискурс не може бути заснованим на відношеннях владного припису. Сполученість правового, нормовстановлюючого начала та координаційно-узгоджувальної природи визначають специфіку міжнародно-правового дискурсу як такого, що суттєво відрізняється від внутрішньодержавного законодавчого юридичного дискурсу у механізмах створення, сприйняття, тлумачення й застосування.
Ці відмінності можна узагальнити у вигляді низки характеристик, що обумовлюють категоріальні ознак
- Київ+380960830922