РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ І РОЗШУКІВ ДЖЕРЕЛ КОРІННОЇ АЛМАЗОНОСНОСТІ
2.1. Класифікація кімберлітів і лампроїтів (термінологічний аспект)
Складність вивчення кімберлітів зумовлена тим, що це гібридні породи, в яких поєднані мінерали високо- і низькобаричних парагенезисів. Серед них наявні такі, що кристалізуються з розплаву, окремі мегакристалічні фази, а також ксеноліти гірських порід мантії й кори. На походження ксенолітів мантійних порід і мегакристів є різноманітні погляди. Це стосується ільменітових агрегатів (дезінтеграція глибинних ультрамафітів чи кристалізація з кімберлітового розплаву), олівіну (ксено- чи мегакристи). Аналогічні питання виникають як стосовно інших мінералів кімберлітів, так і щодо їхнього хімізму. На цій підставі цілком зрозумілим є існування значної кількості класифікацій, які ґрунтуються на поглядах того чи іншого дослідника щодо генезису кімберлітів та його окремих фаз.
Уважають, що одне з найсучасніших визначень кімберліту належить Рожкову І.О і О.В. Францессон [243]: "Кімберлітом називається ультраосновна порода ефузивного вигляду з дещо підвищеним вмістом лугів, порфіровою або порфіроподібною структурою, суттєво олівіновим складом, яка містить мінливу кількість флогопіту, ільменіту, піропу, піроксену, апатиту, перовськіту та деяких інших мінералів, типоморфними з яких є піроп і пікроільменіт. Характерними для нього є інтенсивно проявлені вторинні процеси" (переклад наш - Ю.Ф.). Додамо, що типоморфними можуть бути також алмаз, хромшпінеліди, циркон і, можливо, деякі інші мінерали, типоморфізм яких ще достеменно не вивчений.
У рекомендаціях Підкомісії з систематики вивержених порід Міжнародного Союзу Геологічних Наук (МСГН) [161] кімберліт визначають як ультраосновну породу, що складена з великої кількості серпентинізованого олівіну, мінливої кількості флогопіту, ортопіроксену, клінопіроксену, карбонату і хроміту. Асоціація характерних акцесорних мінералів представлена гранатом піропового складу, монтичелітом, рутилом і перовськітом. Кімберліти - це переважно недосичені SiO2 ультраосновні породи (SiO2 = 25-35 %) з низьким вмістом Al2O3 (< 5 %). Співідношення Na2O/K2O дуже низьке (< 5 %), а молярне співвідношення (Na2O+K2O)/Al2O3 зазвичай перевищує одиницю.
Загальноприйнятої класифікації кімберлітових порід на сьогоднішній день нема. Найбільш уживаною є класифікація В.О. Мілашева [205], яка фактично є дещо деталізованою схемою Льюіса (1887 р.), побудованою на підставі типізації кімберлітових порід Південної Африки [134]. У класифікації, яка була розроблена на матеріалі кімберлітових трубок району Кімберлі, Льюіс виділив три типи кімберлітових порід: власне кімберліти - ультраосновні лави порфірової будови, кімберлітові брекчії та кімберлітові туфи.
У подальшому дві схеми класифікації запропонував Вагнер. Він розрізняв кімберлітові породи і кімберліти, а також увів поняття кімберлітів першого (І) і другого (ІІ) типів. Згодом вони отримали назви, відповідно, базальтоїдний і слюдистий. Головні положення усіх класифікацій зводились до такого: серед кімберлітових порід, які виповнювали трубки і супутні тріщини, виділяли кімберлітову, або ін'єкційну брекчію, кімберлітовий туф і кімберліт, який не містить сторонніх включень; серед кімберлітів, що цементують уламковий матеріал у трубках і супутніх тріщинах, - базальтоїдний кімберліт (І тип) і слюдистий кімберліт (ІІ тип).
У другій половині ХХ ст. класифікація і термінологія кімберлітових порід суттєво змінилися. Цьому сприяло відкриття нових алмазоносних провінцій у Центральній Африці, Австралії, Якутії, Північній Америці та інших регіонах світу. Тим не менше, кімберліти, як і раніше, поділяли на дві групи [26]. Петрографи, вивчаючи кімберлітові породи, дійшли висновку, що між названими групами є суттєві петрологічні відмінності, які вимагають перегляду номенклатури Дж.Б. Доусона [91].
Нині серед зарубіжних дослідників найпоширенішою є класифікація кімберлітових порід Р.Х. Мітчеллла [411], який обидві групи кімберлітових порід відніс до різних типів (кланів), що розрізняються як мінералогічно, так і петрогенетично, а слюдисті кімберліти вивів в окрему групу так званих оранжитів (orangeіte).
Першу характеристику кімберлітових порід на прикладі Якутії та спробу їхньої систематики навели О.П. Бобрієвич, М.Н. Бондаренко, М.А. Гнєвушев та ін. [27]. Вивчаючи кімберлітові породи, які виповнюють трубки і супутні тріщини перших відкритих трубок Якутської кімберлітової провінції, ці вчені виділили шість типів порід, які розрізнялися за структурою, текстурою і мінеральним складом. У 1958 р. Ю.Н. Хільтов [361] запропонував іншу класифікацію кімберлітових порід Якутської алмазоносної провінції, розділивши їх за фаціальними ознаками. З відкриттям нових трубок на півночі Якутської алмазоносної провінції спробу класифікації кімберлітових порід здійснили М.А. Крутоярський з колегами [152]. У їхній схемі для розділення кімберлітових порід використано три ознаки: текстурно-структурну, генетичну (природа зв'язувальної маси) і мінералогічну (вкраплення). Пізніше цю класифікацію було змінено й доповнено. Вона ґрунтувалась на п'яти головних принципах: структурно-генетичному, хімізмі вихідної магми, складі уламкового матеріалу, розмірі уламків та мінеральному складі [239].
Свій варіант класифікації кімберлітових порід запропонував В.В. Ковальський [134], який дійшов висновку, що одержати об'єктивне уявлення про кімберлітові породи можна у разі вирішення таких питань: визначення мінерального й хімічного складу кімберлітових порід, їхніх текстурно-структурних особливостей, умов залягання кімберлітових тіл та їхнього взаємовідношення з іншими породами. Найважливішим завданням у вирішенні кімберлітової проблеми він уважав поділ кімберлітових порід на генетичні типи, які розрізняються за механізмом утворення. Вивчення речовинного складу кімберлітових порід Якутської провінції в цілому дало В.В.Ковальському змогу сформулювати такі три головні положення: