РОЗДІЛ 2
ПРОГРАМА. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Програма досліджень
Представлена робота умовно може бути поділена на дві частини: експериментальні та параклінічні дослідження. У ході проведення експериментальних досліджень вивчались переважно раніш не розкриті фактори, що визначають закономірності ентеровірусної інфекції у вагітних: генетичні особливості макроорганізму, вік вагітної, термін вагітності, а з боку збудника - його генетичні характеристики та інфікуюча доза. На рівні плода досліджували розвиток внутрішньоутробної ентеровірусної інфекції залежно від ступеня сформованості плода, інфікуючої дози, а також можливі наслідки інфікування плода різними типами та генетичними варіантами ентеровірусів, захисні можливості плаценти. Для з'ясування імовірних механізмів розвитку вроджених аномалій при внутрішньоутробній ентеровірусній інфекції вперше було проведене дослідження хромосомних порушень при цих процесах. У вивченні патогенезу вірусних інфекцій суттєва увага приділяється особливостям ліпідного обміну, в тому числі на рівні мембран клітин. Враховуючи, що такі дані відносно внутрішньоутробної ентеровірусної інфекції взагалі відсутні, нами проведено комплекс відповідних досліджень, як на рівні епітеліальних клітин, так і організму плода.
Усі проведені спроби, про які згадується у науковій літературі, щодо запобігання та лікування ентеровірусної інфекції плода та новонароджених, крім поліомієліту, мають пілотний характер або обмежуються симптоматичними заходами. Нами зроблено спробу експериментального обґрунтування можливостей специфічної профілактики на прикладі внутрішньоутробної Коксакі В інфекції та, виходячи з результатів власних досліджень за особливостями ліпідного обміну, корекції із застосуванням препарату Теком.
Параклінічні дослідження, тобто дослідження різного роду матеріалів від новонароджених, матерів, плодів людини передусім мали на меті проведення скринінгу для з'ясування можливої участі ентеровірусів у розвитку антенатальної та перинатальної патології. Об'єктами дослідження були обрані плоди при ранніх штучних абортах, у другому триместрі вагітності вивчали матеріал при пізніх абортах, а у третьому - від мертвонароджених, померлих та новонароджених з патологією. За рекомендаціями ВООЗ, первинне виділення ентеровірусів слід здійснювати культуральним методом. Тому попередньо були проведені дослідження із застосуванням широкої панелі ентеровірусів з визначення чутливості до них різних клітинних культур.
У ході проведених досліджень клінічного матеріалу виділялися ентеровіруси різних типів, але переважно віруси поліомієліту. Біологічні властивості (зокрема вірулентність цих поліовірусів) визначали в Інституті поліомієліту та вірусних енцефалітів АМН СРСР ім. М.П. Чумакова (ІПВЕ) з використанням серологічних методів, олігонуклеотидного картування, полімеразної ланцюгової реакції. Але, враховуючи обмежені можливості практичної вірусологічної служби з впровадження зазначених методів, а також створену у рамках програми ерадикації поліомієліту трирівневу систему виділення, ідентифікації та диференціації поліовірусів, вважали за доцільне провести окрему серію досліджень з порівняльного вивчення ефективності генетичних маркерів вірулентності (Абент, rct40, t, S), які доступні вірусологічній лабораторії будь-якого рівня.
Крім того, проведено обмежені випробування щодо можливості використання ланцюгової полімеразної реакції для виявлення інфікованості плодів та новонароджених ентеровірусами. При всіх перевагах діагностування ентеровірусної інфекції шляхом виділення збудника, через значну трудомісткість такі дослідження мають зрозумілі обмеження, а тому нерідко доводиться орієнтуватися на серологічні методи. Окремо вивчалась ефективність використання серологічних методів для розпізнавання Коксакі вірусної інфекції вагітних та встановлення прогностичних ознак виявленої сероконверсії.
Отримані у ході проведення параклінічних досліджень дані щодо виділення вірусів поліомієліту від плода та новонароджених потребували пояснення. Оброблялися та узагальнювалися результати, одержані вірусологічними лабораторіями державної санітарно-епідеміологічної служби України з виділення ентеровірусів із об'єктів довкілля і від людей, а також рівня колективного імунітету до поліомієліту.
2.2. Матеріали
2.2.1. В і р у с и. Для проведення досліджень були використані виробничі вакцинні штами вірусів поліомієліту І, ІІ та ІІІ типів, віруси Коксакі та ЕСНО, отримані з Інституту поліомієліту та вірусних енцефалітів АМН СРСР ім. М.П.Чумакова у 1983 році.
Віруси поліомієліту:
Picornaviridae, Enterovirus, Polio; тип І, штам LSс2аb, одержаний з ІПВЕ, посівна серія 952 від 01.02.1978. Історія виділення: походить від дикого вірусу Магоней, атенуйований Себіним у 1956-1957 рр. шляхом багаторазових пасажів у культурі тканин і очищений при виділенні з бляшок методом кінцевих розведень.
Picornaviridae, Enterovirus, Polio; тип ІІ, штам P-712,ch 2аb, одержаний з ІПВЕ, посівна серія 981 від 25.07.1978. Штам виділили Гельфанд і Фокс (США) з фекалій здорової дитини у 1957 році. Після пасажів та очистки у процесі виділення з бляшок методом кінцевих розведень вірус було запропоновано Себіним як вакцинний штам. У 1958 р. штам передано до ІПВЕ для виробництва живої вакцини Себіна проти поліомієліту.
Picornaviridae, Enterovirus, Polio; тип ІІІ, штам Leon12 аb, одержаний з ІПВЕ, посівна серія 961 від 12.04.1978. Штам був атенуйований Себіним у США у 1956-1957 роках з штаму Leon, який автор виділив із мозку дитини, що померла від поліомієліту. У процесі атенуації вірус пройшов неодноразові пасажі на мавпах і у культурі клітин та був очищений у процесі виділення з бляшок методом кінцевих розведень. Штам запропонований Себіним як вакцинний і у 1958 р. був переданий до ІПВЕ для виробництва живої вакцини Себіна проти поліомієліту.
Дотримувалися рекомендацій щодо пасажів вакцинних штамів при темпер