розділ 2.3). Такий підхід дозволяє проаналізувати стан
ґрунтових нематодних угруповань з функціональної точки зору.
Ми виходили з того, що у результаті еволюційного процесу в первинних наземних
екосистемах сформувалися угруповання фітонематод із певним видовим
різноманіттям, яке функціонально впливає на процеси формування екологічного
потенціалу екосистем шляхом безпосереднього використання первинної продукції,
участі в процесах деструкції органічної речовини, становленні загального
угруповання грунтових безхребетних. Антропогенне навантаження на первинні
екосистеми призводить до змін якісних і кількісних характеристик ґрунтових
угруповань нематод і, залежно від величини цих змін можна виділити різні
вторинні комплекси. Тому ми запропонували визначення поняття первинного
нематодного комплексу та класифікації цих первинних комплексів, а також
систематизацію вторинних нематодних комплексів залежно від ступеня їх
деградації внаслідок господарської діяльності порівняно з первинними, і
показали можливості використання цієї класифікації у практичних цілях [118,
145].
Під первинним фітонематодним комплексом розуміємо еволюційно сформоване
фітонематодне угруповання у первинній екосистемі з властивим лише йому видовим
складом, яке має певну структуру домінування вищих систематичних таксонів,
сезонну динаміку чисельності нематод і співвідношення трофічних та екологічних
груп.
У попередніх працях [132, 160, 162] ми показали, що найбільший вплив на
формування фітонематодних угруповань має автотрофний блок, оскільки розвиток
тих чи інших видів рослиноїдних і сапробіонтних нематод безпосередньо й
опосередковано залежить від видового складу рослин, хімізму їх опаду та
відпаду. Розміри, кількісні характеристики та аутекологічні характеристики
видів із вищезгаданих груп нематод є визначальними у формуванні хижих видів
фітонематод. Загалом структурна організація фітонематодного угруповання,
насамперед видовий склад, залежить від едифікатора рослинного угруповання.
Певний вплив на формування нематодофауни мають також й інші компоненти
ґрунтового зооценозу, зокрема хижі види мікро- та мезофауни. Сукупність цих
впливів визначає специфічні риси структурної організації первинних нематодних
комплексів у різних висотних поясах рослинності, а в межах рослинних поясів
вони залежать від умов росту, видового складу рослинного покриву (Козловський,
Царик, 1998).
Для розробки класифікації первинних фітонематодних комплексів ми взяли за
основу класифікацію екосистем М. А. Голубця [69], яка розроблена на базі
еколого-фітоценологічної класифікації рослинності Українських Карпат, стрижнем
якої є субординаційна система угруповань корінного рослинного покриву [50]. За
визначенням М. А. Голубця [69], основною синтаксономічною одиницею класифікації
екосистем є тип біогеоценозної екосистеми (біогеоценозу). За своїми
просторовими межами біогеоценоз співпадає з межами фітоценозу, а тип
біогеоценозної екосистеми (тип біогеоценозу) співпадає з рослинною асоціацією
(типом фітоценозу), фітоценологічна структура якої відображає структуру
автотрофного блоку типу біогеоценозу (теоретичні положення класифікації
екосистем і визначення основних синтаксономічних одиниць наведені за М. А.
Голубцем, [69]) .
Тип біогеоценозу (біогеоценозної екосистеми) – це сукупність біогеоценозів,
однорідних за походженням, просторовою та функціональною структурою, за
екологічними умовами (кліматичними, ґрунтово-гідрологічними й біотичними), за
взаємовідношеннями між живими компонентами та між ними й абіотичним
середовищем.
Так само, як корінна й похідні від неї рослинні асоціації в
еколого-фітоценологічній класифікації об’єднуються у вищу таксономічну одиницю
– екологічну групу асоціацій, корінні та похідні на їх місці біогеоценози за
критеріями генезису, флористичного складу і ґрунтово-гідрологічних умов
об’єднуються у вищу таксономічну одиницю – едафоцен (едафос з грецької – ґрунт,
земля; цен з грецької– від ценоз – загальний, сукупний).
Едафоцен – це об’єднання корінних біогеоценозів з однаковою просторовою
структурою автотрофного блоку, однаковими ґрунтово-гідрологічними і
кліматичними умовами, подібними запасами, структурою і продуктивністю біомаси
та всіх похідних на їх місці біогеоценозів, незалежно від складу їх
автотрофного блоку.
Тип едафоцену виділяється за допомогою ординаційної сітки, яка базується на
встановлені ступеня зволоженості (сухий, свіжий, вологий, сирий, мокрий) і
ступеня трофності (оліго-, мезо- і евтрофний).
Назва едафоцену складається з назви едатопу і назви типу корінного автотрофного
блоку (типу фітоценозу). Вона відображає ту екосистемологічну єдність, яка
сформувалася в процесі ендогенезу, знаходиться в стані динамічної рівноваги,
тобто відповідає станові клімаксової екосистеми. Ця назва виглядає таким чином:
едафоцен карпатської вологої мезотрофної чистої смеречини, едафоцен сирої
оліготрофної чистої гірськососнини тощо.
Вищими від едафоцену синтаксонами екосистемологічної класифікації є домінацен
(домінанс з латинської – панівний) і біоморфоцен (біоморфа – життєва форма), як
допоміжні можуть фігурувати субдомінацен і суббіоморфоцен.
Домінацен – це об’єднання едафоценів будь-якого домінанта автотрофного блоку
(за просторовою структурою відповідає формації в класифікації рослинності),
наприклад, домінацен смереки європейської (Picea abies), домінацен бука
лісового (Fagus sylvatica), домінацен сосни звичайної (Pinus sylvestris) тощо.
Субдомінацен – це об’єднання едафоценів у межах домінацену за ознаками складу
домінант
- Київ+380960830922