РОЗДІЛ 2
ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Геологічні та геоморфологічні особливості
За фізико-географічним районуванням територія досліджень лежить у межах
Самбірського ландшафту Верхньодністровської рівнини і Мостиського ландшафту
Городоцько-Комарнівської рівнини, сформованих в зовнішній частині
Передкарпатського прогину, провінції Передкарпаття (фізико-географічна країна
Карпати) [62, 85, 86].
Передкарпатський прогин почав формуватися на пасивних континентальних окраїнах
Західно- і Східноєвропейської платформи наприкінці палеогену внаслідок
зіткнення Євразійської плити з мікроплитою Панонсько-Трансільванської западини.
В егенбурзький час, під час першої фази Карпатської складчастості, у прогин
уперше сповзає, в основному під дією сили земного тяжіння, частина флішевих
відкладів. В отнангій-сарматський час прогин розвивається на північний схід,
захоплюючи великі простори Західно- і Східноєвропейської платформ.
Продовжується сповзання крейдово-палеогенового флішу та накопичення міоценових
молас. У післясарматський час, коли інтенсивно проявляється друга фаза
Карпатської складчастості, у прогині формується його покривна будова. Тут
вирізняється автохтонна основа – ложе і насунутий аллохтонний комплекс
відкладів, частина якого перекривається Скибовою Зоною Карпат [64,102].
В автохтонному ложі прогину відрізняють Внутрішню зону із флішевим ложем,
складчасто-насувною структурою, де присутні ранні і, в меншій мірі, пізні
моласи, та Зовнішню – із переважанням пізніх молас, що залягають на рифейських
і мезозойських відкладах Східноєвропейської платформи [64, 85, 102, 103].
Пізні, або верхні моласи Зовнішньої зони – це морські відклади
тортон-сарматського часу. В їхній основі лежать породи богородчанської світи,
виражені глинистими зеленуватими мергелями, глауконітовими пісковиками і
глинами з прошарками вулканічних туфів. Тираська світа з товщі гіпсів і
ангідритів переходить у піщано глинисті породи косівської світи. Наймолодша
дашавська світа складена почергово жовтуватими глинами, алевролітами,
піщаниками та туфітами. Четвертинні алювіальні відклади, які формують
надзаплавні тераси Дністра, утворені, загалом, галечником, піском і перекриті
суглинистим матеріалом. Сучасні алювіальні відклади розташовані на перших
надзаплавних терасах Дністра [103, 138].
Верхньодністровська зандрово-алювіальна рівнина, що сформувалась у Зовнішній
зоні Передкарпатського прогину, була зандровим полем, по якому льодовикові води
виносили флювіогляціальний матеріал у Дністер. Ці наноси на більшій частині
території поховані під алювієм карпатських рік, унаслідок опускань у
післяриський час. Тепер рівнина представлена низькою долиною ріки Дністер з
широкою заплавою і низькими терасовими рівнями. Тут переважають процеси
акумуляції наносів, торфоутворення і заболочення від високого стояння рівня
грунтових вод і частих паводків [85, 148].
Самбірський ландшафт (група ландшафтів - передкарпатські) Верхньодністровської
рівнини охоплює долинні комплекси головних річок Передкарпаття, які формують
обширні плоскі алювіальні поверхні. Найбільшого розвитку тут набула сучасна
заплава та поверхня першої надзаплавної тераси. Абсолютні висоти терас лежать у
межах 255 – 310 м. Природні русла ріки спрямлені та обваловані, а долинні
поверхні порізані сіткою каналів осушувальної меліорації. На значній частині
території обваловане русло Дністра тече у своїх наносах гіпсометрично вище, ніж
рівень долини, що спричиняє катастрофічні розливи рік при піднятті рівня води
[85, 86].
Територія досліджень у межах Городоцько-Комарнівської увалистої височини (за
К.І. Геренчуком – дуже розчленованої скульптурної височини Опілля) сформована
як перша надзаплавна тераса (з фрагментами другої), спільна для Дністра та
Верещиці з доформуванням флювіогляціальними потоками Окського зледеніння, що
використовували переважно долину р. Верещиця та зниження, що тепер
простягаються паралельно до долини Дністра. Отже, за генезисом – це флювіальна
рівнина з видовженими останцями [62, 85, 148].
На понижених рівнях Мостиського ландшафту (група ландшафтів – опільські)
сформувались місцевості плоских і слабохвилястих поверхонь межиріч з
дерново-слабопідзолистими глеюватими супіщаними грунтами під
вільхово-грабово-дубовими лісами. На припіднятих формах території виділяють
місцевості слабохвилястих поверхонь межиріч з ясно сірими лісовими глеюватими
легкосуглинковими грунтами, що переважно розорані [86, 148]. За К.І.
Геренчуком, 1972 – територія належить до Львівського Опілля [102].
Таким чином, складність геологічної будови Передкарпаття, а як наслідок,
різноманіття ландшафтів, зумовили високе видове багатство флори й фауни
регіону.
2.2. Кліматична характеристика
У формуванні клімату верхньої ділянки басейну Дністра велику роль відіграє
гірська система Карпат, зокрема її внутрішня орографічна структура, висотні
рівні, вітрові коридори, що впливають на специфіку територіального розподілу
хмарності, міграцію повітряних мас.
Тривалість сонячного сяяння становить 1750 – 1800 годин на рік. Величина
сумарної радіації становить 92 – 96 ккал/см 2, зимою - лише 8 ккал / см2.
Основна кількість тепла, яку отримує поверхня, витрачається на випаровування
[102, 116].
Досліджуваний регіон перебуває під дією тих же баричних центрів, що і Західна
Європа, тому найчастіше сюди надходить морське повітря з Атлантичного океану,
що частково трансформується на своєму шляху. На відміну від Західної Європи, на
Західну Україну часто надходить континентальне повітря з північного
- Київ+380960830922