РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС ЕСХАТО-ХІЛІАСТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ
ДОПРОТЕСТАНТСЬКОГО ПЕРІОДУ
2.1. Витоки, зміст та типологія християнської есхатології
На межі другого і третього тисячоліть у зв'язку з природніми (руйнація стану землі, води та атмосфери) і соціальними (алкоголізм, наркоманія, аморалізм, екстремізм, війни тощо) катаклізмами, які набирають глобального характеру, активізувалися есхатологічні пророцтва про кінець світу. Суттєво, що пророцтва такого роду актуалізуються саме в періоди загострення соціальних суперечностей, як це сьогодні є в Україні. Насилля і катастрофи, почуття невпевненості, яке підсилюється усвідомленням одинокості і відчуження особи, отримують в сучасному світі масовий характер та нагнітають есхатологічні настрої.
Важливість цієї проблеми висуває на порядок денний необхідність дослідження феномену есхатологічних пророцтв та їх місця в житті людства в різні історичні епохи. Звичайно, беручись за таке відповідальне завдання, дослідник свідомий того, що вивчення цієї теми вимагає неабиякої ерудиції, грунтовних заннь з релігієзнавства. Тому, роблячи певні висновки і узагальнення, він буде посилатись на історичні розвідки та сучасні дослідження есхатологічних ідей як науковців, так і богословів.
Враховуючи неоднозначність підходів до феномену есхатології, є сенс проаналізувати його основні визначення та сформулювати концепцію основних структурних компонентів. Принагідно відзначимо, що вперше поняття "есхатологія" застосував Ф.Шлейєрмахер на противагу традиційному терміну "останні події" [424, p.703]. Нині цей термін отримав більш загальне значення: він позначає рефлексію про кінець і мету історії, що відповідно пов'язано з пророцтвами. Есхатологічний феномен - характерна риса нашого часу, яка потребує вивчення з точки зору впливу на масову свідомість.
Розглядаючи це явище, зауважимо, що воно має дуже широкий предмет, який рідко розглядається як єдине ціле [198, с.5-9]. Це, власне, видно із визначень, які ми наведемо нижче. Есхатологія (від грецьк. еschatos - останній, logos - вчення), зауважується в "Релігієзнавчому словнику", є релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Основними складовими есхатології "Словник" визначає уявлення про Царство Боже (як небесне, так і земне), про Антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд (Армагеддон), рай та пекло; відзначає, що в сучасних умовах есхатологія є однією з провідних тем конфесійної футурології і включає прогнозування кінечності цивілізаційного розвитку, демографію, соціальні і екологічні катаклізми тощо [286, с.110]. Науковець А.Каримський дещо розширює етимологічне поле поняття "есхатологія", акцентуючи увагу на тому, що це вчення про кінець земного існування людства і окремої людини, за яким слідує якісно інше буття - загробне життя, яке несе індивіду вічне блаженство, спасіння чи вічне страждання [167, с.12]. А.Каримський бачить в понятті "есхатологія" подвійний зміст: з одного боку, це останні часи, кінець; з іншого - мета як призначення [167, с.14]. У цьому форматі він розглядає кінець світу, як завершення земної історії у двох площинах: кінечної долі людини (індивідуальна есхатологія) та людства в цілому (універсальна есхатологія), зауважуючи, що ті чи інші види есхатології притаманні будь-яким релігіям. Важливим зауваженням А.Каримського, в цьому контексті, є те, що, по-перше, ідея "кінця світу" має давнє походження і пов'язана з природними циклами, окремі стадії яких могли живити уявлення про всезагальну загибель (циклічні лиха); по-друге, це думка, що систематизовані теологічні концепції есхатології з'являються в монотеїзмі: іудаїзмі, християнстві, ісламі [167, с.14, 63]. Виходячи із тлумачення терміну "есхатологія" - крайній, останній, дослідник Д.Гаєвський, у свою чергу, визначає її як вчення про прийдешній кінець світу, зміст земної історії, її логічне завершення, кінечну долю людини як індивідуума і біологічного виду. При цьому він, як і А.Каримський, зауважує, що есхатологічні елементи наявні, практично, в кожній релігії, але концептуально есхатологія була визначена у монотеїзмі, де вона протиставлялася циклізму і політеїзму [76, с.259]. Точки зору, що есхатологічний феномен існував і еволюціонував протягом багатьох століть практично у всіх релігіях, також притримується інший дослідник - Патрік де Лоб'є [198, с.7]. Це інтерпретація есхатології, яка посилається на історичні розвідки та наукові дослідження.
Близьке до наведених вище визначень ми знаходимо в "Теологічному словнику" - есхатологія (від грецьк. eschata) - вчення про кінечну долю людини чи світу [353, с.1434]. Фахівець у галузі освітнього богослов'я Пол Еннс притримується подібних поглядів і називає есхатологію доктриною останніх подій і включає в неї такі структурні компоненти: смерть, небо, пекло, повернення Христа, воскресіння мертвих, суди, тисячолітнє Царство, вічний стан [145, с.403-419]. Есхатологія, за визначенням протестантського богослова Чарльза Райрі, - це богослов'я останніх речей і останніх подій. Відповідно предметом есхатології є завершення, фінал - як кінець світу, так і остаточна доля окремої людини та дослідження пророцтв. Есхатологія, за Ч.Райрі, включає в себе, наступні вчення: про воскресіння, межовий стан, підхоплення церкви, другий прихід Христа, Тисячолітнє Царство [97, с.523]. За Міллардом Еріксоном, есхатологія також означає вчення про останні дні та події, яке займається дослідженням питань про кінець часу і завершення Божої діяльності у світі [394, с.969]. Богослов Уейн Грудем, відповідно, визначає есхатологію як вчення про прийдешні події [96, с.1231].
Дослідник протестантизму Алістер Маграт вважає, що терміном есхатологія позначається вчення про християнські очікування воскресіння і суда. В самому ж широкому розумінні для нього поняття "есхатологія" - це роздуми про кінець, як існування окремої людини (особиста чи індивідуальна есхатологія), так і нинішнього віку (загальна ехатологія). Сутність есхатології, на його думку, полягає в тому, що історичний час розглядається як