РОЗДІЛ 2
ЕТНОДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ У СЕРЕДОВИЩІ ГРЕЦЬКОЇ СПІЛЬНОТИ ПРИАЗОВ'Я
2.1. Переселення греків з Криму до Азовської губернії
В останній чверті ХVІІІ ст., після остаточного приєднання Північного Приазов'я до Російської імперії, царський уряд вжив низку заходів з метою прискорення його заселення. Найбільш відчутним було переселення кримських християн у 1778 р. до Азовської губернії, очолене митрополитом Готським і Кафським Ігнатієм201. Ми не будемо зосереджуватися на питаннях переселення греків із Криму, бо ХІХ століття й до сьогодні науковці не припиняють суперечок стосовно причин та мети переселення, приналежності самої ідеї переселення та способів її здійснення. Усі ці питання порушувались у зв'язку з відсутністю або недостатньою мірою дослідження джерел. Нині у працях М. Араджіоні202, А. Гедьо 203, С. Калоєрова204, Р. Саєнко205 на основі численних окреслені явища в історії маріупольських греків висвітлюються досить повно. Щодо мотивів переселення, то вони визначаються як економічними, так і соціально-політичними чинниками206. Але ці питання не є предметом нашого дослідження.
Маріупольські греки є нащадками переселенців з кримських сіл, які входили до турецького санджаку (або Кефінського каймаканства, який поділявся на Кефінський, Судацький та Мангупський кадилики)207 із центром у Кафі та Бахчисарайського, Акмечетського, Карасубазарського каймаканств208, які належали Кримському ханству. Причому уруми (греки-тюркофони) і румеї ( греки-еллінофони) мешкали окремо в різних селах209 і спілкувалися між собою в межах потреб господарської діяльності.
Поліетнічне та поліконфесійне населення Криму тривалий час було єдиним господарським механізмом. Значну частину доходів до казни Кримського ханства вносили греки-христяни. Тому, коли в межах державної політики Російської імперії почалась підготовка до переселення греків до Приазов'я, у Криму мали місце етнічні заворушення. У липні 1778 р. почалася міграція кримських християн на територію Російської імперії. За даними О.В. Суворова, до Азовської губернії з Криму виїхало 31386 християн 210, з яких 18395 були греки. Але обставини були не зовсім сприятливими. Серед переселенців поширювалися різні хвороби, які призводили до людських втрат211. За підрахунками грецьких дослідників, з Криму до Приазов'я переселилося 13740 осіб, де вони зайняли 8114 кв. км. (приблизно територію о. Кріт)212. Розбудова грецьких населених пунктів у Приазов'ї пов'язана з діяльністю митрополита Ігнатія, якого називають засновником міста Маріуполь213. Для розташування міста було запропоновано гирло річок Кальміус та Кальчик. Уся територія слободи і прилеглі місця були розбиті за спеціально розробленим планом поділу на ділянки. Кожна ділянка була пронумерована і номери складені в скриню, звідки кожний житель витягав свій номер і визначав свою ділянку. 26 липня (8 серпня за новим стилем) 1780 р. греки зайняли свої ділянки214 і поклали початок місту Маріуполю. При цьому відзначимо, що більшість джерел, а такождослідники ХІХ - ХХ ст. вказують на те, що Маріуполь був заснований греками215.
Місто Маріуполь ( Маріамі, Маріамполь, Маріанполь, Маріопул, Маріуполь, Марнупіль, Марнополье, Марнопілля, Маріуполь, Шеєр) заселили тюркомовні греки з кримських міст: Балаклави (Чембало), Бахчисарая, Козлов (Гезльове, Евпаторія), Кара-су-базара (Білогірськ), Кафи (Кефе, Феодосія), Марієн (Майрум, Майрам, передмістя Бахчисарая)216 та Белбека. Кримські переселенці володіли тюркською мовою (огузькі говори217). Як бачимо, населення м. Маріуполя кінця XVIII ст. складали уруми з багатьох населених пунктів Криму. Спочатку на новому місці, обмеженому морським узбережжям, Кальміусом і нижньою частиною його правої притоки Кальчика (Кальця), з'явилося декілька самостійних, але пов'язаних між собою населених пунктів. Назви деяких з них повторили найменування кварталів столиці Кримського ханства: Бахчисарай і Маріуполь 218. З часом усі ці селища злилися в одне із загальною назвою Маріуполь.
Щодо назви міста існує багато версій. Назва Маріуполь вперше зустрічається в ордері кн. Потьомкіна від 29 вересня 1779 р Марианополь - це попередня назва Павлограда та Маріенполь, що значиться у грамоті Катерини ІІ від 21 травня 1779р. (але на карті до цієї грамоти місто позначене як Маріуполь). Назва Маріуполя залишається з 29 вересня 1779 р без зміни: на плані від 2 жовтня 1779р. і в Указі 24 березня 1780р. - Маріуполь219. І. Соколов з посиланням на джерела підкреслює, що своє місто Маріуполь греки тривалий час називали "Маріуполі" або "Маріамполі"220.
Відмінність між кримською або бахчисарайською назвою Маріамполь і новим приазовським - Маріуполь не лише фонетичного характеру. Перша частина складного топоніма Маріамполь пов'язана з біблійним ім'ям богоматері - Маріам (рум., урум. < арамейськ. Maryam < грец. ?????? < ?????), шанованим у румеїв і урумів, які сповідували православ'я. Друга його частина -поль властива назвам селищ міського типу (< грец. ????? - місто ). Ще у XIX ст. була висунута гіпотеза про значення кримської назви Маріамполь - "місто Марії", даної поселенню "на ім'я чудотворної ікони Божої Матері"221 - ???????. Висловлювалося також припущення, що на честь чудотворної ікони Одігітрії Божої Матері було названо не тільки християнське село Майрум напроти Успенського скельного монастиря в Криму ("обитель божої матері - Марії"), але й місто на березі Азовського моря. Цю ікону як святиню греки привезли з собою з Бахчисарая 222. Це означає, що топонім цей не був перенесеним, а повторно створений у Приазов'ї.
У духовному житті маріупольських греків важливу роль відігравала церква. У Криму переселенці - християни мали 68 церков223, які входили до Готфійсько-Кафійської єпархії, тому після прибуття до Маріуполя митрополит Ігнатій доклав багато зусиль для будівництва православних храмів і 224. У перші роки свого перебування в Маріуполі він проводив богослужіння в Кальміуському Свято-Миколаївському храмі, який був побудований ще запорожцями. У 1780р. було закладено дек
- Київ+380960830922