розділ 2.2 дисертації).
По-друге, в альтернативному проекті КК пропонувався варіант диференціації юридичної відповідальності за ухилення від сплати податків, який ґрунтувався не на розмірі заподіяної державі шкоди, а на правовій преюдиції. Спочатку у ст. 261 зазначеного проекту мова йшла про ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів з підприємств та організацій шляхом приховування (заниження) прибутку (доходу) чи приховування (необлікування) інших об'єктів оподаткування, вчинене публічною посадовою особою чи функціонером суб'єкта господарювання "протягом року після застосування за такі ж дії цивільно-правових заходів, заходів дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення". Пізніше вказівку на цивільно-правові заходи було виключено, і у ст. 274 іншого варіанту альтернативного проекту КК залишились тільки заходи дисциплінарного впливу і адміністративні стягнення [72]. І з цим коригуванням позиції варто було погодитись, адже відносини, що виникають між підприємствами, установами, організаціями і державними податковими органами у зв'язку із здійсненням ними своїх контрольних повноважень, взагалі не є цивільно-правовими. За своїм економічним змістом податки є власністю, яка вилучається у суб'єктів ринкового господарства на користь держави; загалом податкові правовідносини, хоч і мають певний диспозитивний (договірний) елемент, носять вертикальний, субординаційний характер.
Вказівку на адміністративну та дисциплінарну преюдицію можна було розглядати як втілення принципів гуманізму та економії кримінально-правової репресії, як крок, що дасть змогу податковому правопорушнику зрозуміти недоречність і неправильність власної поведінки, усвідомити її кримінально караний характер. За збереження у ст. 148-1 КК адміністративної преюдиції і за включення останньої до норми КК про відповідальність за приховання (заниження) оподатковуваних доходів юридичної особи висловився М.С.Міщук, який виходив з того, що вчинене вперше податкове правопорушення не має ступеню суспільної небезпеки, притаманного злочину [722, с.28-29; 724, с.18]. В цьому аспекті розробникам альтернативного проекту КК бракувало послідовності: у статтю про ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів з підприємств та організацій вони, як вже зазначалось, включили вказівку на преюдицією, а у ст. 275, якою пропонувалось встановити відповідальність за неподання громадянином декларації про доходи та за включення в декларацію завідомо перекручених даних про доходи і витрати, криміноутворюючою ознакою виступала вже не преюдиція, а великий розмір несплаченого податку.
Якщо тлумачити ч. 1 ст. 274 альтернативного проекту КК буквально, то можна було зробити висновок про те, що умовою притягнення працівника підприємства до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів є вчинення ним протягом року протиправних дій, тотожних і за способом ухилення, і за конкретним різновидом податкових платежів, адже у запропонованій нормі йшлось "про такі ж дії". Таке тлумачення дозволяло б зробити однозначний висновок про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства, якого при притягненні до кримінальної відповідальності було б позбавлено можливості посилатись на необізнаність у питаннях застосування чинних фінансово-правових норм. Але автори проекту, вочевидь, мали на увазі інше - так би мовити, юридичну тотожність скоєних протягом року дій, вчинених тим самим суб'єктом і відповідним способом (шляхом приховування (заниження) прибутку чи приховування (необлікування) інших об'єктів оподаткування). Зрозуміло, що таке розуміння правової преюдиції, яка містилася у ч. 1 ст. 274 проекту КК, практично нічого не давало в плані доказування умисного характеру податкового правопорушення. Адже в рамках одного лише обов'язкового платежу податкового характеру можуть бути допущені десятки, якщо не більше, різних за змістом і характером порушень1.
У зв'язку з цим занадто категоричним видається твердження Л.П.Брич про те, що "введення адміністративної преюдиції як умови кримінальної відповідальності суб'єкта ухилення від сплати обов'язкових платежів державі ліквідує проблему доказування прямого умислу у винного" [253, с.75]. Поділяють такий підхід Т.М.Барабаш і П.В.Цимбал [203, с.92]. Більш виваженим виглядає інше висловлювання Л.П.Брич - про те, що встановлення правової преюдиції "спростить доказування умислу на вчинення злочину" [253, с.65]. У спільній монографії Л.П.Брич і В.О.Навроцький пишуть, що "встановлення адміністративної преюдиції як умови притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати обов'язкових внесків державі... спростить застосування кримінально-правової норми..." [254, с.262]. Справді, спростить, але далеко не завжди. З урахуванням викладених міркувань вважаю, що думка Є.Л.Стрельцова про наявність адміністративної преюдиції у кримінально-правових нормах як крок, який дозволить "повністю відпрацювати при кваліфікації дії принцип суб'єктивної осуди" [986, с.178], не повністю враховує специфіку сфери оподаткування. Подібне перебільшення процесуального значення адміністративної преюдиції характерне і для підтримуваного І.В.Шишко висловлювання В.В.Панкратова про адміністративну преюдицію як відмінний доказ усвідомлення особою протиправності діяння [1116, с.289].
Як альтернативу адміністративній преюдиції, якщо питання про її виключення вважати принциповим, І.А.Клепицький пропонує включити до КК норму про новий вид звільнення від кримінальної відповідальності: особа, яка вчинила певний злочин, звільняється від кримінальної відповідальності за нього із попередженням про неприпустимість вчинення такого діяння і роз'ясненням норми про відповідальність за цей злочин (за винятком осіб, які вчинили такі злочини протягом п'яти років після згаданого попередження) [531, с.154]. Подібний механізм попереднього роз'яснення особі неочевидної протиправності її дій, описаних кримінальним законом, заслуговує на те, що
- Київ+380960830922