Розділ 2
Заснування і діяльність Імператорського університету ( 1806 – 1876 рр.)
2.1. Становлення факультетів у Наполеонівському університеті
Модель наполеонівського університету головним чином пов’язана з синтезом
положень і проектів, що визріли ще за часів Старого режиму, а пізніше були
використані й удосконалювалися революційними законодавцями. Всіх їх об’єднував
один спільний намір – створення системи вищої національної університетської
освіти.
“Ідея зібрати в один корпус усі складники освіти не була новою. Вона існувала
до Революції і після неї. Це була ідея А.Рішельє, ідея президента Ж.-М.Роллана
і парламентарів. Вони пропонували приєднати до Паризького університету всю
освіту королівства з координаційним органом у центрі (le bureau de
correspondance), з урядовою радою на чолі (le conseil de gouvernement) і
чиновниками-контролерами повсюди”, – писав Л.Ліар, один із засновників
університетів періоду Третьої республіки й автор знаменитої „Історії вищої
освіти”, опублікованої в 1894 р. [460, с.88].
Королівська влада вже тривалий час брала участь у реорганізації існуючих
закладів освіти, створювала мережу установ, які спеціалізувалися в наукових
дослідженнях та професійній підготовці кадрів із вищою технічною освітою для
країни. Так, у відповідь на різноманітні потреби суспільства і держави виникли
вищі навчальні та наукові заклади: такі, як Колеж-де-Франс (le Collиge de
France, 1530 р.), Жарден-де-Плант (le Jardin des Plantes, 1626 р.),
Обсерваторія Академії наук (l’Observatoire de l’Acadйmie des Sciences, 1672
р.), Школа Мостів і Доріг (l’Ecole des Ponts et Chaussйes, 1747 р.), Школа
Інженерів (l’Ecole du Gйnie а Mйziиres, 1748 р.), Гірнича школа (l’Ecole des
Mines, 1783 р.). Єзуїтські заколоти в 1762 р., які призвели до звільнення
близько третьої частини педагогів в колежах, сприяли більшому втручанню держави
в освіту, її впливу на раціоналізацію шкільної карти, секуляризацію
педагогічного персоналу і нормалізацію критеріїв прийому на роботу викладачів
шляхом запровадження у 1766 р. конкурсу агреже на факультеті мистецтв у Парижі.
Таким чином, вводився не лише контроль з боку держави над вищою освітою, але,
крім цього, було вжито заходів щодо уніфікації, систематизації освіти, –
наприклад, конкурсний відбір учнів на навчання, що частково практикувався ще за
часів Старого режиму [579, с.126].
Революційні події істотно підсилили вплив держави на вищі навчальні заклади,
змітаючи всі обставини і перешкоди, що були на шляху одержавлення освіти,
зокрема різні університетські корпорації і конгрегації незалежних педагогів,
які чинили спротив державному впливу. Програма національної освіти була
позитивно сприйнята суспільством і бурхливо обговорювалося в Національній
асамблеї.
Мережа “великих” спеціалізованих шкіл поповнилася новими вищими навчальними
закладами: Політехнічною школою (Ecole Polytechnique, 1794 р.), Вищою
педагогічною школою (Ecole Normale Supйrieure, 1794 р.), Школою східних мов
(l’Ecole des Langues Orientales, 1795 р.), Школою артилерії (l’Ecole
d’Artillerie, 1802 р.) [243, с.331; 594, с.11].
Заснування центральних шкіл, започаткованих за „одиничним принципом” (одна
школа в напрямі освіти), без зв’язків одних шкіл з іншими, було першою спробою
формування інфраструктури середньої і вищої національної освіти. Докорінна
наполеонівська перебудова різних закладів освіти мала покласти край старій
системі освіти на місцях (le systиme en place). Спираючись на досягнення
останніх тридцяти років Старого режиму, революційного і постреволюційного
періодів, вона мала за мету не лише зібрати до купи розкидані по всій державі
“окремі частинки” освіти, а й утворити принципово нову структуру. Фактично ця
реформа реанімувала педагогічні заклади освіти, залишила без змін відносну
автономію великих спеціалізованих шкіл, створила мережу національних ліцеїв і
колежів та інтегрувала їх у систему навчальних закладів, на верхньому щаблі
яких були новостворені гуманітарні й природничо-математичні факультети. Отже,
нові факультети гуманітарних і природничих наук та вже існуючі факультети права
і медицини стали “вершиною” французької освіти. По суті було вибудовано освітні
структури, які в майбутньому називатимуться університетами. Новизна реформи
полягала здебільшого не в створенні закладів нового типу, а в інтеграції вже
існуючих одиниць в систему освіти, в загальнодержавну адміністративну
структуру. Цього разу модель вищої освіти, встановлена Старим режимом у вигляді
розрізнених автономних університетів, була остаточно витіснена вищою
загальнодержавною освітою. Наполеонівський університет фактично проіснує майже
до Другої світової війни, зберігаючи основні свої складові, незважаючи на
розширення, розвиток і зміни, особливо під час реформ періоду Третьої
республіки. Це була структурна зміна довготривалої дії в розвитку вищої ланки
освіти Франції. Імператорський університет підтвердив, що він є історією
французької університетської освіти ХІХ та першої половини ХХ ст.
Створення Імператорського університету започатковано в 1806 р. й остаточно
завершено 1808 р. Це було об’єднання вищих навчальних закладів, які вже діяли
на той час. Як зазначають у своїх працях відомі дослідники К.Нік , К.Лєльєвр та
ін., вирішальним кроком до створення Імператорського університету було
прийняття Консулатом 1 березня 1802 р. закону, який передбачав організацію
трьох ступенів навчання в системі освіти: комунальні початкові школи, середні
школи (ліцеї і інші) і вищі школи (факультети, великі спеціалізовані школи)
[518, с.213; 557, с.310-311; 570, с.15].
Важливим складн
- Київ+380960830922