Розділ 2
УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ
СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
2.1. Національна безпека України як об’єкт управління
Служби безпеки України
Охорона та захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки
особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах
життєдіяльності реалізуються під час такого напрямку державної політики як
забезпечення національної безпеки, під якою у ст. 1 Закону України «Про основи
національної безпеки України» розуміється «захищеність життєво важливих
інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються
сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація
реальних та потенційних загроз національним інтересам» [55].
Проблемні питання національної безпеки України як об’єкта управління Служби
безпеки України ще не дістали належного теоретико-правового опрацювання [482,
с.113]. Деякі аспекти цієї проблеми вивчали В. Батюк, І. Бінько, О. Бєлов,
О. Гончаренко, І. Зінько, В. Картавцев, Є. Кравець, В. Косевцов, М. Левицька,
М. Мельник, В. Паламарчук, С. Пирожков, Г. Почепцов, В. Селіванов, Г. Ситник,
В. Шахов, Х. Ярмакі, А. Яцько та ін. Водночас, низка теоретичних і
практично-прикладних питань у цій сфері досліджена недостатньо, тому існує
об’єктивна потреба у їх розробці.
Необхідно погодитись з думкою В. О. Косевцова та І. Ф. Зінько, які зазначають,
що «нерозробленість загальної теорії національної безпеки, яка повинна
базуватися на системних методах дослідження проблем забезпечення інтересів
людини, суспільства, держави, а також відсутність необхідної правової бази та
завчасно підготовлених спеціалістів призвели до значних прорахунків у сфері
забезпечення національної безпеки, а відтак і у визначенні, розробці та
реалізації головних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики України» [367,
с.7].
У ст. 17 Конституції України зазначено, що «захист суверенітету і
територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної
безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського
народу». Як видно, у цій статті визначено лише деякі із об’єктів національної
безпеки, а саме суверенітет, територіальна цілісність, економічна та
інформаційна безпеки, що, на думку дисертанта, значно звужує сутність та
напрямки державної діяльності щодо забезпечення національної безпеки. Крім
того, у частині першій цієї ж статті говориться лише про «захист» об’єктів
національної безпеки, під яким, як правило, розуміються активні дії, метою яких
є припинення певних правопорушень, а про охорону, сутність якої полягає у
превентивних заходах, які, на думку дисертанта, повинні бути пріоритетними, не
згадується. У зв’язку з цим частину першу ст. 17 Конституції України доцільно
було б викласти у такій редакції: «Охорона та захист національної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
Необхідно зазначити, що вперше словосполучення «національна безпека» було
застосовано у посланні президента Т. Рузвельта Конгресу США. Під ним розумілась
сукупність умов, які надійно забезпечують національний суверенітет, захист
стратегічних цілей і повноцінний розвиток суспільства, життя і здоров’я усіх
його громадян [385, с.12-13]. Досить часто цей термін почав використовуватися
після другої світової війни, коли у Сполучених Штатах Америки було прийнято
Закон про національну безпеку. У наступні десятиріччя після другої світової
війни проблематика національної безпеки значно розширилася й перетворилася на
самостійну галузь стратегічних досліджень, основними напрямками яких були
економічна, інформаційна, екологічна, енергетична та інші безпеки [516].
Крім законодавчого визначення поняття національної безпеки, яке міститься у
ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» науковці
пропонують також власні. Так, М. Ратушний під національною безпекою розуміє
сукупність державно-правових і суспільних гарантій, що забезпечують захист від
зовнішніх та внутрішніх загроз, стійкість до несприятливих впливів ззовні,
забезпечення таких внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, які
гарантують можливість сталого всебічного розвитку [497, с.4]. С. Пирожков та В.
Селіванов визначають національну безпеку як «спосіб самозбереження народу, який
досягнув рівня самоорганізації у формі незалежної держави» [459, с.3].
М. Б. Левицька виділяє три підходи до розуміння сутності національної безпеки:
перший підхід пов’язаний із розумінням національної безпеки як захищеності
громадянина, суспільства і держави; другий підхід полягає у розумінні
національної безпеки як засобу, системи гарантій забезпечення безпеки; третій
підхід визначає національну безпеку як досягнення країною певного рівня
конкурентоспроможності [395, с.32].
Вчені-адміністративісти визначають національну безпеку через призму діяльності
спеціальних органів, які її забезпечують. Так, Ю. П. Битяк під національною
безпекою пропонує розуміти «стан захищеності державного суверенітету,
конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного,
науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави
та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних
служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб» [181, с.445].
С. В. Ківалов під національною безпекою розуміє «стан країни, завдяки якому
система державно-правових і суспільних гарантій забезпечує реалізацію
суверенітету, конституційного порядку і територіальної цілісності держави,
усебічний розвиток і
- Київ+380960830922