РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМНИХ ХАРАКТЕРИСТИК
УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
Логіка наукового пошуку передбачає необхідність у другому розділі дисертації
виявити системні характеристики української діаспори, визначити українську
діаспору як підсистему українського етносу, здійснити типологію української
діаспори та виокремити базовий елемент в структурі діаспори.
2.1.Українська діаспора через призму системного підходу
У даному розділі для аналізу проблем української діаспори вважаємо за доцільне
використати системний підхід, який, на думку російського дослідника З.Левіна, є
найбільш привабливим. Як він зазначає, «з соціальної точки зору діаспора – це
явище багатовимірне, специфіка якого може бути зрозуміла лише при комплексному
дослідженні. А по-друге, тому, що, як пише російський науковець Н.Лєбєдєва,
існуючі теорії не можуть роз’яснити всієї глибини і складності психологічних
реакцій на чужу культуру…» [152, с.14]. Відносно діаспори доцільно
використовувати метод «функціональних тріад». Згідно цього методу, соціальна
система являє собою тріаду, тобто володіє структурою – просторовою організацією
взаємопов’язаних компонентів, яка визначає межі адаптивних можливостей системи
на даному етапі її розвитку, здатна до результативного функціонування і має
механізм самоорганізації» [152, c.15].
На перший погляд діаспора являє собою безформне утворення, що немає чіткої
структури як у інших соціальних організмів. Тут немає чітко вираженого елементу
управління і влади, формалізованих зв’язків, жорстко детермінованих відносин,
які можна було б побачити в більшості соціальних організацій. Але це не
означає, що цього немає зовсім, оскільки завжди існує деякий каркас, що заважає
процесу дезорганізації діаспори, виставляючи її як налагоджений організм [231,
c.80].
Системний підхід відносно структури української діаспори передбачає,
насамперед, використання таких термінів, як «система» та «структура».
Як зазначає український соціолог С.О.Макеєв, «групи і категорії індивідів так
чи інакше відчувають потребу одна в одній, залежать одна від одної, та взаємно
доповнюють одна одну. В такому разі соціологи говорять про функціональну
залежність елементів, що утворюють одне ціле – структуру. Водночас соціальні
групи наділені та користуються неоднаковими правами, мають різні зобов’язання,
різне багатство, славу, престиж, можливість задовольнити сподівання та
вимагання своїх членів. Отже, вони не рівні між собою, а структура – це
підтримувана та порівняно стійка нерівність, тобто ієрархічне розташування груп
одна відносно одної» [173, c.93].
Е.Гіденс, зокрема, під дієвістю структури розуміє те, що структурні властивості
соціальних систем виступають водночас засобом і результатом практики, яка
створює систему. Просторово-часова організація соціальних систем включає в себе
три аспекти структури, які виконують, передусім, трансформаційні функції. До
них належать: коди, які виступають засобами кодування поведінки; способи
нормативної легітимізації; відношення панування, тобто взаємозв’язки між
повноваженнями та розподілом. А суть опосередкування полягає у поєднанні
простору і часу, що означає присутність діючих суб’єктів у соціальній системі.
Функціональний аналіз, насамперед, передбачає, що кожний елемент системи
виконує одну або декілька функцій. Як правило, в будь-якій соціальній системі
один і той же елемент може виконувати кілька функцій.
Тож для розуміння структури діаспори необхідно виділити її базовий елемент, її
неподільну частину, яка лежить в основі всього діаспорного утворення. Цим
базовим елементом виступає спільнота діаспори. Кожна спільнота діаспори має
різні за ступенем інтенсивності контакти з країною виходу і з іншими
спільнотами. Це означає, що найбільш інтенсивні потоки комунікації між
спільнотами існують лише в межах певного географічного регіону і утворюють
«вузол» діаспори. Останні являють собою обмежену кількість спільнот, найбільш
тісно контактуючих одна з одною. Вузол діаспори є умовна одиниця, в основі якої
лежить взаємодія спільнот за принципом інтенсивності комунікації одна з одною.
Вузли діаспори накладаються один на одного і пов’язані між собою посередництвом
ключових активних спільнот – центрів, які мають зв’язки в двох або кількох
вузлах діаспори. Таким чином, вузлом діаспори буде виступати будь-яке утворення
кількох діаспорних спільнот одного регіону, пов’язаних між собою більш щільною
мережею комунікацій, ніж з іншими спільнотами діаспори і які мають специфічну
культурну ідентичність, яка відображає особливості регіону. Останній критерій
робить один вузол діаспори несхожим на інші вузли, тому регіонально-культурна
ознака виступає однією із значущих характеристик вузла [231, c.80].
Вузол діаспори являє собою утворення абсолютно іншого виду, ніж спільнота
діаспори і передбачає наявність мережі комунікативних зв’язків другого рівня
(після діаспори). Вузли являють собою відкриті комунікаційні простори, але
всередині діаспори. Це означає задану спрямованість потоків людей і інформації,
які можуть безперешкодно циркулювати в одному просторі, в той час як
проникнення в інші досягається лише за допомогою певних зусиль. Тому діаспорна
спільнота може мати зв’язки і безпосередньо спілкуватися з іншими спільнотами
лише в межах свого вузла [231, c.81].
В цьому контексті українська діаспора Канади або Росії являє собою різні вузли
однієї діаспори, які належать до різних комунікаційних просторів з різним
ступенем щільності зв’язків.
Наступна характерна риса діаспори - спільнота-анклав в якості її ядра із
специфічною соціальною стратифікацією: у розвинутій діаспорі в місцях
компактного проживання іммігрантів існує інфр
- Київ+380960830922