змісту. Так У. Зарцінеллі завважує, що потребує переосмислення статус ЗМІ, як "четвертої влади" в демократичних спільнотах: з одного боку, демократія неможлива без функціонування вільних ЗМІ, а з другого, - саме ЗМІ стають інструментами створення політичних ерзаців. Т. Мейєр, С. Поцелуєв і В. Полянська відзначають, що символічна політика створює запит на особливий тип політиків: критерієм входження до еліти стає не професіоналізм, а "здатність на публічний скандал". Як наслідок, наголошують Д. Баске, Н. Луманн і В. Шульц, спостерігається "естетичне відчуження": естетика стає засобом насилля, що відсторонює громадськість від свідомої політичної участі. Тож єдиною здоровою реакцією на політичні фантасмагорії стає - сміх (М. Михальченко). Феномен символічної політки, наголошує Ю. Левенець, спонукає до істотного переосмислення традиційного розуміння політичного буття, а відтак і методології пізнання.
Науковці, вивчаючи феномен символічної політики, завважують: дедалі вагомішими стають естетичні чинники. Проте чи здатна політична наука пізнати сутність символічної політики, не маючи теоретичного розуміння цих самих естетичних чинників? Звісно, ні. І чи не слушно припустити, що новітнє явище символічної політики - лише радикальний прояв політико-естетичного буття взагалі? Чи не є рація в гіпотезі, що політичне буття завше зазнавало впливу естетичних чинників, а сприйняття політики залежало не лише від раціонального тлумачення, а й від ірраціонального естетичного судження? Тож, зважаючи на недостатність ступеня розробки проблеми та її теоретичного осмислення, тема дисертаційного дослідження є актуальною.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження пов'язані з науковою темою відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: "Світоглядно-теоретичний вимір сучасної української політики" (U).
Об'єкт дослідження: політична влада в системних і структурних характеристиках.
Предмет дослідження: естетичний вимір влади як теорії та технології політичного регулювання.
Мета дослідження: розробити поняттєво-категоріальний апарат і теоретико-методологічні засади дослідження влади в естетико-діяльнісному вимірі.
Завдання дослідження:
) проаналізувати теоретичний статус політико-естетичного дискурсу;
) конкретизувати поняття політико-естетичного феномену, розкривши його політико-онтологічний і теоретико-методологічний зміст;
) систематизувати методологію дослідження естетики політичної влади, зокрема, процедур: а) опредметнення та б) аналізу й узагальнення політико-естетичних феноменів;
) перевірити теоретичні положення про вплив естетичної світогляду на політичне буття, проаналізувавши політико-естетичну феноменологію тоталітарного та демократичного режимів, а також визначивши типологію політичних ритуалів;
) узагальнити методологічні й теоретико-практичні результати дослідження.
Методи дослідження. Дослідження ґрунтувалося на принципах об'єктивності, діалектичності й історичності. Використано такі методи: системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, діяльнісний, індуктивно-дедуктивний, аналогії та моделювання. У рамках застосування психологічної парадигми, використано - біхевіористський і психоаналітичний. У процесі застосування естетичних понять і категорій - метод рефлексії (
розділ IV). Першорядне ж значення мали - структуралістський і постструктуралістський. Істотного значення набув аналіз політико-естетичних феноменів як герметичної структури. Феномен виокремлювався як замкнена структура. Й у такій, звісно, умоглядній якості, розглядавсь як "типовий ідеал" (М. Вебер). Так простежено: структури матріархального та патріархального типів владної свідомості (під
розділ 2.1.), об'єктивацію форм діяльності в політиці, моралі, релігії та мистецтві (під
розділ 2.2.), міфічний та історичний типи політичного світогляду (під
розділи 3.1. і 3.2.). Постструктуралістський метод уможливив розкриття кореляції структури-феномену та соціально-політичного середовища в історії (
розділ V). Адже самe існування феномену підпорядковується як його внутрішнім законам, так і зовнішньому впливові. Так простежено "відхилення" від "типових ідеалів". Передусім, як чинник "відхилення", досліджено рефлексію (під
розділ 3.3.), завдяки котрій і реалізується політико-естетична свідомість.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що завдяки застосуванню наукових принципів і методів сформульовано концепцію естетизації політичної свідомості та діяльності. Ця концепція конкретизуєтьсь у таких головних положеннях:
1. Уперше політичне буття системно розглянуте як політико-естетичний феномен. Показано, що сприйняття політичного буття, а відтак і сама політична діяльність, підпорядковуються естетичним принципам. Онтологічною передумовою аналізу політики як естетичного феномену є її формальна вираженість у процедурах, інститутах, правових нормах і звичаях, а також історичних oбразах. Коґнітивною передумовою - те, що, поряд із апріорним баченням і досвідом, сприйняття завше включає й естетичне судження: мимовільне оцінювання феномену як прекрасного чи потворного, а відтак й особисто прийнятного чи не прийнятного. Таке естетичне судження (що, згідно з І. Кантом, є судженням смаку) в часі постає як заздалегідне. Тож воно й передує всім раціональним тлумаченням політики. Таким чином, політичний вплив (насильство за тоталітаризму та переконування за демократії) виявляється опосередкованим попереднім естетичним судженням. Відтак і політичне насилля постає як спроба подолання естетичного упередження, а переконування - як процес узгодження естетичних суджень стосовно політичних феноменів.
2. Уточнено поняття політико-естетичного судження. Показано, що естетичне судження є засобом становлення політико-історичного світогляду. Відтак доповнено й тезу К. Леонтьєва та В. Розанова: історія пізнається лише естетично, бо тільки естетичне сприйняття є універсальним для всіх культур. Тож естетичне сприйняття історії-тексту зумовлюється не лише особливостями мислення про історію, про що зазначали К. Леонтьєв і В. Розанов, а процесом історичного мислення як таким. Відтак "вибірковість" історичної пам'яті (котру відзначила Х. Арендт: у спадок від минулих цивілізацій залишаються лише митецькі цінності) є феноменом, в основі якого лежить закономірність естетичного бачення політичного буття: будь-яка політична подія піддається естетизації, тобто вона мислиться не конкретно-побутово, а універсально як форма подолання смертності в часі. У цьому контексті явним стає, що предметом політико-історичного дослідження завше є не політичний феномен сам пособі, а - політико-естетичний феномен.
3. Доповнено концепцію становлення владної свідомості. Показано, що невід'ємним складником політичної свідомості загалом є свідомість владна (усвідомлення влади як такої). У процесі соціалізації людина осягає світ як два типи владарювання. Перший - матріархальний, в основі якого чуття влади як прояву турботи. Другий - патріархальний: влада - це вимога відповідності стороннім і раціональним нормам. Така типологія владної свідомості запропонована Е. Фроммом. У дисертаційному дослідженні простежено політичні втілення цих проявів владної свідомості. По-перше, наголошено: згадані типи владної свідомості мають не історичний, а коґнітивний характер (застосовано теоретико-методологічне положення К. Леві-Строса). По-друге, показано: панування матріархального типу справляє деструктивний вплив: суб'єкт керується споживацьким ставленням до влади. По-третє, остаточний розрив із матріархальним типом сприйняття влади неможливий: суб'єкт приречений переживати коґнітивний дисонанс. Матріархальне сприйняття влади втілюється ) в суспільстві загального споживання, ) в тоталітарних доктринах про винятковість певних соціальних груп (рас, націй, класів), ) у тоталітарних вимогах жертовності (адже, за матріархальним світоглядом, народженню завше має передувати смерть).
4. Обґрунтовано концепцію естетичних чинників засвоєння політичних цінностей. М. Бердяєв завважував, що прийняття Західних цінностей, зокрема марксистських ідей, мало характер естетичного спокушення ("прельщения"). У свою чергу, Р. Арон відзначав, французькі інтелектуали "звабилися" ("succomber a la tentation") естетикою революції. У дисертації це суто естетичне сприйняття політичних цінностей узагальнене як універсальна форма сприйняття. Цей процес розкривався за допомогою поняття "принадження". Виокремлено чотири типи принад: сила, краса, розумність, святість. Принадження розгортається як редукування політико-естетичного феномену до одно чи декількох із згаданих принад. Політичне насилля, яке суб'єкт не здатен подолати, раціоналізується як виправдане застосування політичної сили. Панівна доктрина, приміром, марксизм - як наукова розумність. Політичні ритуали, в яких суб'єкт має брати участь або які мусить, щонайменше, сприймати (приміром, в умовах поширення політичної символізації), - як краса. Пропагандистське звеличення "безкорисливої й турботливої" владної еліти - як святість. У цих випадках естетичне принадження має деструктивний характер. Політико-психологічні наслідки: пасивність, колабораціонізм, догматизм, зміна ідентичності (національної, релігійної, соціальної).
5. На матеріалі політичної історії показано: наслідки принадження, оскільки ті зумовлені пригніченням критичного мислення та самосвідомості, не можуть бути подолані шляхом розвінчування нав'язаних і прийнятих образів політичного світу й ідентичності. Свідомість, що зазнала деструктивного принадження, вимагає натомість нових категоричних образів, якими можна було б принадитися. Показовий приклад - криза національно-політичної ідентичності в Україні. (Адже поширеною є теза: громадськість лише тоді сприйме культуру українську, коли та матиме взірці, що будуть не менш прийнятні, аніж російські. Тобто фактично йдеться про зворотне принадження. А самe суспільство трактується як пасивний реципієнт, щодо якого припустимі засоби маніпуляції.) Однак принадженню до снаги проявлятися й позитивно. Жодна політична цінність не може стати визначальною в діяльності, якщо вона не піддається раціональному спрощенню, завдяки якому й переживається як цілісний естетичний образ. Спрощено-естетично (символічно) сприймається образ батьківщини, народу, мети діяльності (наприклад, революції чи війни). Механізм принадження є об'єктивним чинником, що уможливлює колективні форми цілевизначеної політичної діяльності.
6. Уперше політико-естетичні феномени системно проаналізовані за допомогою діалектичних естетичних категорій "прекрасне - потворне", "високе - низьке", "трагічне - комічне" та їх модифікацій. У дисертації показано: естетичні категорії, як форми сприйняття, визначають відношення між суб'єктом і політикою як об'єктом, результатом якого і є політичний феномен, тобто єдність відображених у свідомості об'єктивних властивостей політики, їх розуміння та переживання. Категорії "прекрасне - потворне" та "високе - низьке" визначають рецепцію політичної дійсності й ідеалу. "Трагічне - комічне" - статус особи в політичному бутті.
7. Дістало подальшого розвитку теоретичне трактування феномену символічної політики. Остання слушно тлумачиться дослідниками як новітня тенденція, зміст якої - заміщення предметної політичної діяльності процесом створення зовнішнього пропагандистського ефекту. Тож і закономірним є, що нівелювання політики до самодостатньої ритуалізації зумовлює превалювання естетичних цілей і засобів над суто політичними (Ю. Левенець, Т. Мейєр, С. Поцелуєв і В. Полянська та ін.). Однак у дисертації показано: в основі політичного життя перебуває посутня суперечність: з одного боку, як і будь-яка інша предметна діяльність, політика мусить визначатися внутрішніми цілями та засобами, а з другого, її публічний характер зумовлює підпорядкованість цілям і засобам комунікативним, серед яких істотне значення мають естетичні. Те, що в умовах демократії перед політиками стоїть нагальне завдання переконати опонентів і громадськість у доцільності тих чи тих заходів, фактично знімає питання про їхню обґрунтованість. Чільним стає питання риторичного презентування. Ця необхідність і зумовила, приміром, такі історичні явища як еллінський софізм і римський популяризм. Показово, що тоталітарні режими, становлення яких відбувається в умовах кризи демократії, з одного боку, відсторонюють громадськість від оцінювання процесу прийняття владного рішення, а з другого, за допомогою ритуалів створюють атмосферу загального схвалення політичної системи. У новітній символічній політиці повною мірою простежуються всі практики, що відобразилися в історії: наголошення на релятивності політичних цілей (що було властиво софізму), популяризм у комунікації з громадськістю, і навіть ритуалізація політичного життя, котра нині провадиться не за допомогою мобілізації мас, а лише шляхом їх пасивного залучення до політичної участі за посередництва електронних ЗМІ.
Теоретико-практичне значення дослідження полягає в його спрямованості на розкриття суттєвої теоретико-практичної проблеми: впливу естетичних уявлень на становлення політичного світогляду, політико-теоретичних уявлень і безпосередню політичну поведінку. Результати дослідження можуть слугувати теоретико-методологічною основою подальшого вивчення взаємозв'язку естетичного чуття, що проявляється в рефлексії ідеалів і соціально-політичних феноменів, з формами політичної поведінки. Розроблені методи, зокрема, можуть застосовуватись у процесі аналізу комунікації з громадськістю, символічної політики та маніпуляції свідомістю. Матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний у вищих навчальних закладах підчас викладання курсів історії політичних учень і філософії політики.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в матеріалах доповідей і обговорювалися на міжнародній науковій конференції "Обрії свободи" (Київ, ), Третіх Курасівських читаннях (Київ, ), Всеукраїнських теоретичних і науково-практичних конференціях: "Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес" (Київ, ), "Людське життя, свобода та здоров'я як головні цінності політики сьогодення" (Київ, ), а також на засіданнях "круглих столів" у Інституті стратегічних досліджень при Президентові України: "Що таке сильний Президент і чи потрібен він державі?" (Київ, ), "Інститут асигнатури" (Київ, ), методологічному семінарі "Культурна, історична та модернізаційна парадигми" (Київ, ). Результати дослідження апробовані на сторінках журналу Верховної Ради України "Віче".
Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в монографії, -х статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, -х матеріалах наукових конференцій.
Структура дисертації. Текст дисертаційного дослідження оформлено у вигляді вступу, п'яти
розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації стор., із яких обсяг основного тексту - стор., список
- Київ+380960830922