РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИМИ АКТИВАМИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1 Вихідні положення та інформаційно-логічна схема управління нематеріальними активами на підприємствах легкої промисловості
Дослідження ефективності роботи підприємств будь-якої галузі народного господарства неможливе без використання загальнонаукових методів дослідження, яким присвячено багато праць як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Серед відомих підходів найбільш поширеними є: ситуаційний, системний та системно-ситуаційний.
Ситуаційний підхід був запропонований в 60-х роках XX ст. американськими вченими. Згідно з цим підходом заперечувалася можливість існування будь-яких універсальних принципів управління. Основна ідея даного підходу полягає в тому, що підприємство в процесі свого функціонування постійно знаходиться в різних ситуціях на які необхідно оперативно реагувати. Оскільки таких ситуацій виникає досить багато, то не може існувати єдиного (досконалого) способу управління. Тому найбільш ефективним, вочевидь, є метод який відповідає даній ситуації [30]. Засновниками ситуаційного підходу вважають: Г. Гомберга, Г. Кунца, Б. Лоуренса, Дж. Лоржа, Дж. Томсона та ін.
З іншого боку, системність завжди, усвідомлено чи ні, була одним з методів наукових досліджень: кожен вчений минулого неусвідомлено оперував з системами та моделями [31].
Питання про науковий підхід до керування складними системами чи не вперше в конкретизованому вигляді було поставлено М.-А. Ампером в його роботі "Дослідження філософії наук, або аналітичний виклад класифікації всіх людських знань", в якій була виділена наука про керування державою, названа кібернетикою.
Слідом за М.-А. Ампером польский вчений Б. Трентовський далеко просунувся в розумінні та усвідомленні системності людських угруповань, груп, розумінні складності керування людьми.
Виникнення загальної теорії систем пов'язують з іменем австрійського фізіолога Людвіга фон Берталанфі, який в 20-30-х роках минулого століття займався питаннями системного підходу при вивченні живих організмів, розвиваючи загальну точку зору на необхідність цілісного підходу в біології та фізіології [31]. Розроблений ним метод аналізу відкритих, прямуючих до деякої цілі систем розглядав підприємство як комплексну систему, складену з багатьох елементів, які потрібно вивчати як єдине ціле. Також теорія відкритих систем, запропонована Л. фон Берталанфі, вказує на те, що підприємство не є ізольованим від зовнішнього середовища. Тому всі управлінські дії повинні бути націлені на забезпечення його стійкого стану. Основною задачею функціонування підприємства є забезпечення виживання за рахунок трансформування зовнішнього впливу і адаптації до змін [32].
Ще один етап у вивченні системності як самодостатнього предмета пов'язаний з іменем А.А. Богданова, який вважав, що всі об'єкти та процеси мають певний рівень організованості, і лише активне використання зовнішнього середовища забезпечує збереженість системи. А.А.Богданов розглядав всі явища як неперервні процеси організації або дезорганізації, і рівень організації тим вище, чим властивості цілого відрізняються від простої суми його складових (пізніше цю властивість стали іменувати емерджентністю) [31].
Відчутний вплив на усвідомлення деяких аспектів системності мають роботи Н.Вінера, особливо "Кібернетика". Спочатку Н.Вінер визначав кібернетику як "науку про управління та зв'язок в тваринах та машинах", а пізніше почав аналізувати процеси в людському суспільстві з точки зору кібернетики. З кібернетикою пов'язаний розвиток таких системних уявлень, як типізація моделей систем, виявлення особливого значення зворотніх зв'язків в системі, підкреслення принципу оптимальності в управлнні та синтезі систем, усвідомлення значення інформації та можливостей її кількісного описування, розвиток методології моделювання і т.ін.
Найсучаснішим є системно-ситуаційний підхід, запропонований проф. В.Я. Рубаном в 90-х роках минулого століття, сутність якого покладено у Кібернетичну концепцію управління граничними ресурсами і станами об'єкта розвитку (КУРСОР+) [33]. Ця концепція складається з чотирьох складових: системно-ситуаційної моделі розвитку (рис. 2.1), моделі універсуму станів об'єкту (МОДУС) (табл. 2.1), прблемно-діагностичної моделі (рис .2.2), модель універсуму знань про стан об'єкту (МОДУЗ) (табл. 2.2) [68].
Рис. 2.1. Системно-ситуаційна модель розвитку.
Таблиця 2.1
Модель універсуму станів (МОДУС) об'єкту
Стан \СІЧМинулий Теперішній Майбутній Ідеал Ідеал Ідеал Ідеал Катастрофа Катастрофа Катастрофа Катастрофа Цільовий Цільовий минулий Цільовий теперішній Цільовий майбутній Прогнозний Прогнозний минулий Прогнозний теперішній Прогнозний майбутній Досягнутий Досягнутий минулий Досягнутий теперішній Досягнутий майбутній СІЧ - стаціонарні інтервали часу:
;
Рис. 2.2. Проблемно-діагностична модель об'єкта.
Таблиця 2.2
Модель універсуму знань (МОДУЗ) про стан об'єкту.
№Катастрофа
Поточний
Прогноз
Ідеал
Ступінь невизначеності станів11111Повна визначеність станів21110Невизначеність 31101Невизначеність 41100Невизначеність 51011Невизначеність 61010 Невизначеність 771001Невизначеність
Продовження табл. 2.2
Катастрофа
Поточний
Прогноз
Ідеал
Ступінь невизначеності станів 881000Невизначеність 990111Невизначеність 1100110Невизначеність 1110101Невизначеність 1120100Невизначеність 1130011Невизначеність 1140010Невизначеність 1150001Невизначеність 1160000Повна невизначеність Для дослідження проблем управління НМА підприємств легкої промисловості у дисертаційній роботі використано сист