РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
2.1. Оцінка інвестиційної привабливості підприємств за організаційно –
правовими формами
З появою в Україні різних форм власності з'явилась можливість реалізувати те,
що Й. Шумпетер (Joseph Schumpeter) назвав теорією підприємництва, яка
передбачає, що підприємці займаються здійсненням нових комбінацій факторів
виробництва за допомогою наявних засобів. Й. Шумпетер виділяє кілька видів
нових комбінацій факторів виробництва: створення нового блага, використання
нової технології виробництва, освоєння нового ринку збуту, відкриття нових
джерел сировини, використання нової технології виробництва [105, с. 671].
Підприємства легкої промисловості України, поки що, працюють за так званою
"давальницькою" схемою, фактично реалізують функцію виробництва, залишаючи
посередникам найбільш прибуткові види нових комбінацій факторів виробництва.
Тому інвестиції, у тому числі іноземні, повинні відігравати все більшу роль в
економічному розвитку підприємств України. Окрім чистого притоку грошових
коштів, іноземні інвестиції також сприяють активізації трансферу технологій та
ноу-хау, підвищенню конкурентоспроможності національних підприємств та їх
продукції на світовому ринку, розширенню доступу згаданих підприємств до
міжнародних ринків і розвитку конкурентного середовища [3, 8, 12, 22, 29].
Позитивний вплив капіталу на національні економіки зумовлює конкурентну
боротьбу між окремими країнами за потенційних інвесторів. Це визначає одну з
основних тенденцій на світовому ринку капіталу – створення системи стимулів для
залучення інвестицій. Намітилися нові тенденції в міжнародних інвестиційних
процесах, пов’язані із змінами пріоритетів країн, що мають намір залучити
іноземні інвестиції [48-50, 55, 56, 80, 104, 120]. Відповідно з цим, основна
увага приділяється поняттям інвестиційного середовища та інвестиційного
процесу. Інвестиційне середовище характеризується типами цінних паперів, що
обертаються на ринку, умовами їх придбання та продажу. Поняття інвестиційного
процесу пов'язане з тим, яким чином інвестор приймає рішення при виборі цінних
паперів, обсягів і термінів вкладення. Оскільки предметом дослідження є
створення механізму управління активами, який націлений на підвищення
інвестиційної привабливості, варто визначати термін "інвестиції" саме в цьому
контексті.
У найбільш широкому значенні слово "інвестувати" означає: "розстатися із
грошима сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому". Два фактори, які
пов'язані з даним процесом — це час і ризик. Віддавати гроші доводиться зараз і
в певній кількості. Винагорода надходить пізніше, якщо надходить взагалі, та її
розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим фактором буде час
(наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик
(зокрема, для опціонів на покупку простих акцій). У ряді випадків істотними є
відразу два фактори — час і ризик (наприклад, для простих акцій).
Досить часто розрізняють поняття "інвестування" та "заощадження". "Заощадження"
визначають як "відкладене споживання". При цьому, поняття "інвестування"
звужують до реального інвестування, що збільшує національний продукт у
майбутньому. Хоча ці визначення можуть виявитися корисними в іншому контексті,
у нашому дослідженні вони не мають особливого сенсу. Доцільно, проте,
розрізняти реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції зазвичай
включають інвестиції в який-небудь тип матеріально відчутних активів, таких як
земля, устаткування, заводи. Фінансові інвестиції - це контракти, які записані
на папері, такі як прості акції та облігації. У примітивних економіках основна
частина інвестицій відноситься до реальних, у той час як у сучасній економіці
більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями.
Для того щоб зрозуміти як складаються ціни фінансових активів, необхідно
сконструювати модель. Це потребує спрощень, які дозволяють конструктору моделі
абстрагуватися від всієї складності ситуації та розглядати тільки найбільш
важливі її складові. З цією метою формулюються певні припущення про об’єкт
дослідження. Ці припущення повинні забезпечити ступінь абстракції, що дозволяє
побудувати модель. Обґрунтованість цих припущень (або їх нестача) не мають
великого значення. Має значення здатність моделі допомогти у розумінні та
передбаченні процесу, що моделюється. Як писав Мілтон Фрідмен, нобелівський
лауреат 1976 року у галузі економіки, у своєму знаменитому ессе: "... Що
стосується "припущень" якої-небудь теорії, то доречним є не питання про їх
"реалістичність", якою вони ніколи не характеризуються, а про те, наскільки
гарної апроксимації розглянутого явища вони дозволяють домогтися. І відповіддю
на це питання є демонстрація того, як працює теорія, чи дає вона досить точні
прогнози" [140, c. 15].
Деякі із припущень, на яких ґрунтується модель оцінки фінансових активів
(Capital Asset Pricing Model), збігаються із припущеннями нормативного підходу
до інвестування, а саме:
Інвестори провадять оцінку інвестиційних портфелів, ґрунтуючись на очікувану
прибутковість та її стандартне відхилення за період володіння.
Інвестори ніколи не бувають пересиченими. При виборі між двома портфелями вони
віддадуть перевагу тому, який, за інших рівних умов, дає найбільшу очікувану
прибутковість.
Інвестори не бажають ризикувати. При виборі між двома портфелями вони віддадуть
перевагу тому, який, за інших рівних умов, має найменше стандартне відхилення.
Приватні активи нескінченно подільні. При бажанні інвестор може купити частину
акції.
Існує безризикова процентна
- Київ+380960830922