РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ РЕФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ
2.1. Динаміка реформаційних процесів і становлення організаційно-правових форм
господарювання
Реформаційні процеси в організаційній структурі аграрного сектора розпочалися в
Україні на початку 90-х років ХХ ст. з формування фермерського укладу,
розширення землекористування особистих підсобних господарств населення (тепер –
особистих селянських господарств – ОСГ) та реорганізації колгоспів у колективні
сільськогосподарські підприємства (КСП). Дещо пізніше розпочалася реорганізація
радгоспів у колективні господарства і відкриті акціонерні товариства (ВАТ)
[117, с.59]. Дев’яності роки взагалі можна характеризувати відсутністю
конкретних змін у структурі аграрного виробництва, а втручання держави в
матеріально-технічне забезпечення і збут продукції аграрних підприємств
залишалось домінуючим [42, с.24.]. І лише після відомого Указу Президента
України щодо прискорення аграрної реформи від 3 грудня 1999 року розпочалася
реальна реструктуризація КСП, приватизація землі, паювання майна та зміни в
аграрній політиці держави.
Реорганізація колгоспів у КСП була певним кроком вперед на шляху формування
підприємницьких структур у сільськогосподарському виробництві. У КСП було
закладено можливість розподіляти результати господарювання між його членами не
тільки з урахуванням трудової участі кожного з них у діяльності господарства, а
й за належними кожному з них капіталами у вигляді майнових паїв і земельних
часток. Докорінною різницею КСП від попередніх колгоспів стало те, що вони
набули права вільного вибору видів різноманітної діяльності не лише
сільськогосподарського виробництва, а й створення різних підсобних виробництв,
надання послуг, торгівлі, чим немало підприємств скористалось для “виживання” в
складних умовах неврегульованості макроекономічних механізмів [214, с.26].
Однак, оскільки цей процес здійснювався “за командою згори”, то це не призвело
до реальних змін у ставленні селян до виконання ними функцій у господарстві,
використання і збереження спільних майна та землі.
Реорганізація колгоспів у КСП у перші роки функціонування останніх збіглася з
початком спаду в їх економіці з незалежних від них причин, основними серед яких
стали насамперед високі темпи інфляції національної валюти та різке погіршення
цінового паритету на шкоду селу. Разом з іншими негативними чинниками вони
зумовили швидкі темпи падіння обсягів застосування матеріально-технічних
ресурсів (зокрема мінеральних добрив, засобів захисту рослин, пального і
мастил), і, як наслідок, відбулося зменшення обсягів виробництва продукції та
доходів усіх сільськогосподдарських підприємств. Це не дозволило КСП
реалізувати закладені у них можливості щодо посилення мотивації їх членів до
праці через розподіл частини доходів з урахуванням визначених розмірів майнових
паїв і земельних часток.
Парадокс реформування КСП полягав у його надто поспішному здійсненні та його
наказовому характері, з одного боку, та у втраті часу з проведенням аграрної
реформи загалом – з іншого [42, с.24.].За умови активнішої роботи з
реформування аграрної економіки хоча б у середині 90-х років ХХ ст., коли вже
були формалізовані основи проведення земельної реформи, паювання майна й
реорганізації КСП, сільське господарство не опинилося б у такому жалюгідному
становищі, в якому воно є сьогодні. Адже сільське господарство колишніх
соціалістичних країн Центральної і Східної Європи значно раніше вийшло з кризи
і з набагато меншими втратами.
Тенденція до поступового погіршення стану економіки КСП породила у багатьох їх
членів невіру в можливість подолати в умовах цієї форми господарювання
негативні економічні та соціальні процеси в аграрній сфері. Це спонукало їх до
пошуку форм господарювання, пристосованіших до ринку. Започаткувався такий
процес після Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (1994 р.).
З самого початку проведення аграрних перетворень почали проявлятися особливості
їх здійснення в різних регіонах. Зокрема, згідно з Указом Президента України
"Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері
сільськогосподарського виробництва" (1994 р.) паюванню землі мала передувати
передача земельних площ у власність членів колективних сільськогосподарських
підприємств, але паювання землі у Львівській області почалося за власною
ініціативою на два роки раніше відповідно до Земельного кодексу України. За
рішенням обласної ради народних депутатів суб’єктами власності на землю стали
районні ради, які наділялися правом паювати землю. Прийняття згаданого Указу
Президента поставило Львівську область у складну ситуацію. Лише з 1998 року
почалося входження області у державне правове поле щодо земельної реформи та
були введені земельні сертифікати на землю. Землею на Львівщині, крім селян,
були наділені також працівники соціально-побутової сфери, а відповідно до Указу
Президента права на земельну ділянку вони не мали.
У цей період мала місце тенденція до поширення такої організаційно-правової
форми господарювання в сільському господарстві, як селянська спілка (СС), яка
різнилась від КСП тим, що в ній об’єднувались окремі господарські товариства,
кооперативні формування різного спрямування, що розширювало сферу діяльністю і
диверсифікувало джерела доходів за одночасної концентрації коштів на потрібних
напрямах і сприяння забезпеченню оборотними засобами [214, с.26]. Мали місце і
чисто кампанійські заходи з ініціативи, знову ж таки, “згори”. Наприклад, у
Буському районі Льв
- Київ+380960830922