РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
2.1. Сутнісно-змістовна основа соціально відповідального управління підприємством
В сучасних умовах функціонування українських підприємств за змінами окремих елементів господарського механізму повинна стояти принципово нова концепція, що узагальнює спрямованість, фундаментальну ідею і глибокий зміст механізму соціально відповідального управління підприємством. Основою для наукового обґрунтування цього механізму повинно бути дослідження внутрішньої логіки розвитку економічних та соціальних процесів в умовах ринкового господарювання. Тому метою дослідження існуючих принципів функціонування є викладення методичних основ і соціально-економічних передумов щодо удосконалення механізму соціально відповідального управління підприємствами в Україні.
Розглядаючи сутність соціально відповідального управління підприємством необхідно зазначити, що вона має складну структуру, яку можна характеризувати наявністю великої кількості видів, рівнів та етапів побудови. В середовищі економічного наукового суспільства є дві різні точки зору на функціонування підприємства. По-перше, підприємство розглядають як економічну цілісність, яка зобов'язана піклуватися лише про ефективність використання власних ресурсів. Таким чином, підприємство виконує економічну функцію - виробництво продукції та надання послуг, що є необхідною умовою для існування суспільства з вільною ринковою економікою з метою забезпечення робочих місць для громадян та максимального прибутку для акціонерів. З іншої точки зору, існує думка, що підприємство - це дещо більше ніж економічна цілісність. У відповідності до цієї точки зору сучасне підприємство є складовою частиною навколишнього середовища, що включає багато елементів від яких залежить існування самого підприємства. Тож, і принципи соціально відповідального управління підприємством виходять з вищенаведених ставлень до місії підприємства.
Стимул для соціальної відповідальності виходить з соціально-економічної відповідальності перед зацікавленими в діяльності підприємства соціальними групами - стейкхолдерами [138,172]. Так як функціонування підприємства передбачає систему взаємовідносин між багатьма сторонами, що беруть участь в його існуванні або зацікавлених в результатах з питань, пов'язаних з забезпеченням ефективності діяльності компанії та стабільних інтересів зацікавлених сторін.
При використанні різних підходів до побудови соціально відповідального управління конфігурація соціальних відносин із зацікавленими сторонами різна. Перший підхід - це орієнтація соціальної діяльності підприємства в інтересах акціонерів. Цей підхід поширений перш за все в США та Великобританії. Другий підхід - це управління в інтересах стейкхолдерів. Вона поширена в європейських країнах, більш за все в Німеччині та Швеції. В цій моделі акціонери лише одна з декількох сторін, інтереси якої враховуються при прийнятті рішення. Під впливом даного підходу діяльність робітників формується не стільки на основі наказів та компромісів, скільки за рахунок внутрішньої погодженості орієнтирів та прагнень персоналу[73,133].
Формування точки зору та, як наслідок, підхід до побудови соціально відповідального управління в різних країнах відбувається під впливом досить різної структури власності. Для американського підходу характерною є дрібна власність. Так, наприклад, в Сполучених Штатах Америки нараховуються декілька десятків мільйонів акціонерів. Протягом останніх десятиріч, покращилися позиції інвесторів - різних фондів, що акумулюють кошти населення та вкладають їх в різні фінансові інструменти з метою отримання прибутку (пенсійні, інвестиційні фонди, страхові компанії тощо). Портфельні інвестори утримують близько 44% в США та 50% всіх акцій у Великобританії, а домогосподарства відповідно - близько 36% та 30%. У Німеччині та Японії кількість таких акціонерів приблизно в два рази менша. Тут домінують великі власники - не фінансові підприємства та банки. Разом з державою, доля їх власності складає близько 57% в Німеччині та 47% в Японії. Німеччина має найвищий рівень концентрації власності [139,207]
Середній розмір найбільшого акціонера для німецьких підприємств, що котируються на фондовому ринку, складає близько 60%. Тоді, як аналогічний показник для підприємств, що представлені на найбільшій в США Нью-Йоркській фондовій біржі, - 5% [211]. Частка власності, якою володіє акціонер, багато в чому визначає його інтереси. Міноритарні акціонери мають обмежені можливості впливу на прийняття рішень, і тому переслідують фінансовий інтерес, при якому інвестиції є мотивом фінансових прибутків[43]. Тож, це накладає обмеження на реалізацію довгострокових соціальних проектів та зменшує розмір соціальних виплат. Великий власник тісно пов'язаний з існуванням підприємства і має не лише фінансові, але й стратегічні інтереси. Такий власник може дозволити собі не турбуватися про короткострокові фінансові показники, розраховуючи прибуток в довгостроковому періоді та створюючи високі соціальні гарантії.
В соціальній відповідальності можна виділити дві складові - внутрішню та зовнішню. До внутрішньої складової можна віднести : безпека праці, заробітна плата, що забезпечує відтворення робочої сили; додаткове медичне, пенсійне, соціальне страхування; розвиток людських ресурсів, через підготовку, навчання та перекваліфікацію персоналу; відтворення робочої сили через формування активної системи відпочинку.
До зовнішньої складової соціальної відповідальності підприємства можна віднести: екологічну відповідальність; чесну взаємодію з державними органами влади, постачальниками та споживачами; випуск якісної продукції; сплата податків та внесків до соціальних фондів; участь підприємства у кризових ситуаціях. Враховуючи все вищенаведене, можемо сформувати схему факторів впливу на побудову соціально відповідального управління підприємством (див. рис.2.1).