РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ОБСЛУГОВУЮЧОЇ КООПЕРАЦІЇ У РЕГІОНІ
2.1. Ретроспективний аналіз кооперативного руху у сільському господарстві
Як громадське формування кооперація поширилась в Україні на початку ХХ ст. На той час досить широко були представлені сільськогосподарські, споживчі, кустарно-промислові, кредитні, страхові, житлово-орендні та деякі інші види кооперативів. З'являється нагальна потреба у кваліфікованих фахівцях для кооперативного сектору.
Таким чином, інтенсивний розвиток кооперації на початку ХХ ст. потребував негайного вирішення проблем щодо організації вищої кооперативної освіти. Спочатку спеціалістів для споживчої кооперації готували комерційні навчальні заклади. Ще у 1910 р. при університеті ім. Шенявського у Москві було відкрито перші вищі кооперативні курси. У Києві у 1906 р. та Харкові у 1912 р. було засновано вищі комерційні курси, що потім були реорганізовані у комерційні інститути. На той час у деяких німецьких університетах і вищих агрономічних школах читалися лекції на кооперативні теми, а у Галлі при університетській кафедрі політичної економії і статистики було з 1911 р. введено "Семінар для вивчення кооперації", розрахований на два семестри. По 1 - 2 години на тиждень відводилося на такі предмети: "Вступ в науку про кооперацію", "Кооперативне право", "Кооперація і ремісник", "Сільська кооперація у Німеччині, її історія і значення для сільського господарства", "Споживчі товариства" та ін. Навчання завершувалося екзаменом, котрий складався з двох частин: письмової роботи й усної відповіді на запитання з шести предметів [2, с. 117].
Питання про організацію вищої кооперативної освіти у нашій країні було винесено на Всеросійський кооперативний з'їзд, що відбувся у 1913 р. в Києві. "У спеціальній доповіді кооперативний інститут і музей" відзначалося, що в умовах інтенсивного розвитку кооперації необхідно налагодити належним чином кооперативну освіту у країні. Було розглянуто питання про джерела фінансування навчальних закладів та про зміст їх діяльності [6].
Комісія, що займалася підготовкою матеріалів щодо відкриття інституту, враховуючи досвід кооперативних курсів у різних країнах, запропонувала таку програму, щоб на основі ґрунтовної підготовки слухачів у галузі економічних наук дати їм необхідні знання з історії, теорії й практики кооперації та юриспруденції [2, с. 118].
В Україні перший кооперативний інститут відкрили в січні 1920 р. у Києві. Він мав загальнокооперативний характер, і для його відкриття різні види кооперації розпочали збір коштів ще у 1913 р. (у фонд заснування кооперативної організації України відраховували 1% від своїх оборотів) [12, c. 292].
Найбільших успіхів у розвитку вищої кооперативної школи в країні було досягнуто наприкінці 1920 - початку 30-х рр. Тільки в системі споживчої кооперації СРСР на початку 1930-х рр. функціонувало 26 кооперативних інститутів і 76 технікумів. Восени 1930 р. з Київського кооперативного інституту ім. В. Чубаря виділили: 1) Інститут торговельно-крамознавчий (споживчої кооперації;) 2) Агро-економічний (сільськогосподарської кооперації); 3) Інститут промислової кооперації; 4) Педагогічно-кооперативний інститут; 5) Науково-дослідний кооперативний інститут; 6) Кооперативний Музей [18, с. 32].
Проте через певні історичні умови - індустріалізацію, колективізацію, одержавлення приватного і колективного секторів економіки - на початку 30-х рр. потужну кооперативну систему було фактично ліквідовано.
Дослідження показують, що навіть прийнятий у 1988 р. і Закон СРСР "Про кооперацію" [92] не відродив істинної природи кооперативів. Навпаки, він створив умови для виникнення псевдокооперативів. За формою та суттю це були підприємства, діяльність яких будувалася за принципами, далекими від кооперативних.
Необхідність відродження кооперативного сектору економіки постала з набуттям незалежності України. Реальні передумови для цього виникли з початком радикальних економічних перетворень та утвердженням ринкових засад. Виникла гостра необхідність чіткого визначення правових, економічних та соціальних основ діяльності кооперації в Україні.
Розвиток кооперації в Україні з початку 90-х рр., тобто з моменту проведення аграрної реформи, можна розділити на два етапи: перший - з 1990 р. по 1997 р., який характеризувався відсутністю кооперативного законодавства, коли нові кооперативи не створювалися і продовжували функціонувати кооперативи, які були створені за радянської доби; другий - з моменту введення в дію в 1997 р. перших нормативних актів по теперішній час.
На початку 90-х рр. кооперативний сектор був представлений в основному організаціями, які були створенні у вісімдесяті роки і виникли при перереєстрації колгоспів і радгоспів. Вони функціонували відповідно до законів "Про кооперацію в СРСР" і "Про споживчу кооперацію (споживчих товариствах, їх союзах) в Республіці Україна". У першій половині 90-х рр. нові кооперативи фактично не створювалися, а старі повинні були згортати свою діяльність.
Для першого етапу було характерно відсутність правової бази кооперативної діяльності, нестабільність економічних умов і стану сільськогосподарських кооперативів. Разом з тим, було б неправильно зводити всі невдачі того періоду до відсутності правового поля і нестабільності економічних умов. Були й інші вагомі причини, серед яких можна назвати такі: відсутність досвіду, психологічна непідготовленість населення, негативні явища, які проявилися у діяльності кооперативів під час кооперативного буму в кінці вісімдесятих років.
Другий період розвитку кооперації почався з прийняття і вступу в дію у 1997 р. Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" [41]. У ньому кооперація і кооперативи були визнані повноправною організаційно-правовою формою підприємництва. Закон також передбачав механізм створення і функціонування кооперативів. Визнання нової форми підприємництва на законодавчому рівні ініціювало виконавчу владу на включення цього
- Київ+380960830922