РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Аналіз діяльності підприємств цукрової промисловості Вінницької області
Цукрова промисловість України є однією із основних пріоритетних галузей економіки, що характеризується значним експортним потенціалом, сприяє розвитку інших галузей харчової промисловості та є джерелом значних фінансових (в тому числі й валютних) надходжень до Державного бюджету.
"У даний момент для нас надзвичайно важливо лише, щоб широкі кола населення, а з ними державна влада, чітко усвідомили всю необхідність збереження цукрової промисловості і в перехідний час, оскільки всі дані говорять про те, що коли ця мета не буде досягнута, то цукрова промисловість загине остаточно або ж відбудова її зажадає величезних непосильних жертв з боку народного організму". Ці слова належать професору С. Франкфурту, члену Вищої земельної комісії УНР, керівнику Всеросійської спілки цукрозаводчиків. Тодішньому уряду УНР вдалося зберегти цукрову промисловість, що не можна сказати про сучасну політику [139, 144].
Протягом тривалого історичного періоду цукор являв собою стратегічний продукт. У 1986-1990 рр. закупки цукрових буряків становили 43,6 млн. т, виробництво цукру сягало 5,0 млн. т в середньому за рік, з яких 60 % експортувалось для споживання в колишні союзні республіки. За обсягом виробництва цукру з цукрових буряків Україна займала перше місце серед країн світу з розвиненим цукробуряковим виробництвом. На її долю припадало 13-14 %, а в окремі роки біля 20 % світового виробництва бурякового цукру. Значний обсяг його виробництва з вітчизняної сировини до 1990 р. забезпечував можливість задоволення потреби в цьому продукті власного населення держави, незалежність її від імпорту, сприяв забезпеченню роботою понад 1 млн. чоловік в
сільському господарстві та цукровій промисловості, давав можливість вкладати значні кошти в розвиток власного цукробурякового виробництва [63, 150].
За останні шістнадцять років галузь не лише втратила позиції світового лідера, а й опинилася в глибокій економічній кризі, що супроводжувалося руйнуванням матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості та витісненням вітчизняних товаровиробників із зовнішнього ринку продовольства. Цукрові заводи були вимушені функціонувати в умовах надмірного ввезення в Україну протягом 1998-2003 рр. цукру-сирцю з тростини, контрабанди цукру і цукровмісних продуктів, бартерних розрахунків та давальницьких схем переробки цукрових буряків [1]. Різке зниження урожайності цукрових буряків, зменшення їх валового збору призвело до значного зниження рівня завантаження виробничих потужностей переробних підприємств сировиною.
Із 192 цукрових заводів загальною потужністю 509,8 тис. т переробки цукросировини на добу у виробничому сезоні 2007 р. працювало лише 110 цукровиробників. Зберігається тенденція старіння основних фондів цукрових заводів України: якщо в 1986-90 рр. цей показник був на рівні 51 %, то на початок 2006 р. сягнув 70 % [27]. Зростання кількості посередницьких структур і трейдерів призвело до втрати цукровим заводом домінуючого значення в цукровій галузі. Кон'юнктура ринку цукру формується здебільшого у спекулятивно-комерційній сфері навколо цукрового заводу. Посередництво, яке є позитивним елементом інфраструктури ринку, в період трансформації інтеграційних зв'язків у цукробуряковому підкомплексі України в ринкові умови звелося до грошових операцій на папері, направлених на відплив коштів із технологічно пов'язаних ділянок єдиного ланцюгу: вирощування цукрових буряків - переробка цукрових буряків [122].
Однак Україна має всі підстави для відродження цукрової промисловості та повернення їй стратегічного значення: сприятливі природно-кліматичні умови, розвинена мережа доріг, потужна виробничо-технічна база, наявність промислових підприємств, що забезпечують цукрову галузь сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами, технологічним обладнанням для цукрових заводів, навантажувально-розвантажувальними механізмами, таропакувальними і будівельними матеріалами, кваліфіковані кадри буряководів і працівників цукрової промисловості, потужний науковий потенціал [63]. Як стверджує А.В. Фурса, "якщо вміло, виходячи з наукового обґрунтування, виділити зони виробництва цукрових буряків, забезпечити їх глибоку переробку з впровадженням сучасних технологій та розширити асортимент продукції, то вітчизняний цукор і цукровмісні продукти будуть цілком конкурентоспроможними навіть на високо насиченому європейському ринку" [140].
За оцінками західноєвропейських експертів, в Україні в один гектар посівів цукрового буряка досить вкладати порядку 1000 євро, тоді як у тій же Західній Європі ця цифра, принаймні, утроє вище. Один працюючий цукровий завод - це 3-5 тисяч гектарів посівів цукрового буряка, він дає робочі місця в сільському господарстві в середньому для 5 тис. осіб, в окремих регіонах, де багато фермерських господарств, ця кількість сягає близько 30 тис. осіб [150].
За результатами щоквартального дослідження "Рейтинг інвестиційної привабливості виробничих галузей в Україні", проведеного компанією "Міжнародна Маркетингова Група Україна", виробництво цукру визнане однією з найбільш інвестиційно привабливих галузей в Україні [92]. Наявність великих виробничих потужностей на фоні цукрової реформи і масового закриття цукрових заводів в ЄС сприяє приходу закордонних інвесторів на український ринок цукру. Майбутнє вітчизняної цукрової галузі пов'язане зі створенням вертикально інтегрованих структур, що охоплять цукрові заводи, виробників буряків та інші підприємства, що беруть участь у цукровому виробництві.
Вагоме місце на ринку цукру України займає Вінницька область, яка протягом багатьох років вважається "цукровим Донбасом". Цукрова галузь регіону в 1990 р. була представлена 39 заводами зі 192 діючих в Україні, що складало 20,3 % від загальної кількості підприємств галузі. На теперішній час кількість заводів змен