РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СЕРЕДОВИЩА ВПРОВАДЖЕННЯ МАРКЕТИНГОВОГО МЕХАНІЗМУ КРЕДИТУВАННЯ НА
АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
2.1. Стан ринку фінансових ресурсів для АПК
Фінансовий стан підприємств АПК є основою їх розвитку та ефективного
функціонування.
В сучасних умовах господарювання фінансові ресурси, що використовуються у
агросфері, як правило, формуються з трьох джерел: за рахунок власних, бюджетних
та позикових коштів. Їх структура визначається формами, методами і масштабами
розподілу й перерозподілу чистого доходу.
Для переважної більшості сільськогосподарських підприємств основним джерелом
фінансування є власні кошти. Однак все більше сільськогосподарських
товаровиробників відчувають дефіцит власних фінансових ресурсів, який
зумовлений втратою великою кількістю підприємств, у процесі реформування АПК,
оборотних коштів. Тому в абсолютної більшості агровиробників не вистачає
власних фінансових ресурсів для матеріально-технічного забезпечення виробничих
процесів: придбання засобів виробництва, техніки, складських приміщень,
обладнання для переробки продукції тощо. Найболючішою темою для селян є
придбання високовартісної продукції – техники, обладнання, молодняка тощо. І
тут без довгострокових кредитів не обійтися. Необхідне оновлення основних
фондів в агропромисловій сфері, де зношення їх сягає до 80%, а в окремих
агроформуваннях і більше, ще гостріше відчувається нестача
сільськогосподарської техніки, оскільки тракторний парк за останні десять років
скоротився майже наполовину. Це вимагає значних додаткових довгострокових
фінансових ресурсів із застосуванням нетрадиційних форм і схем кредитування
підприємств агропромислового комплексу. Особливо стала актуальною зазначена
проблема у період фінансової слабкості сільськогосподарських підприємств та
відсутності у них ліквідної застави.
У достатній кількості внутрішні фінансові ресурси для сільського господарства,
як сировинного сектора агропромислового комплексу, можна одержати тоді, коли
виробництво сільськогосподарської продукції технологічно і організаційно буде
пов'язане з результатами кінцевої продукції споживання: від виробництва
сировини до споживання готової продукції. У цьому випадку учасники виробництва
сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання і реалізації будуть
поставлені в рівну залежність один від другого, будуть розуміти ступінь свого
ризику та мати реальне уявлення про власні доходи. Однак таке кооперування
сільськогосподарських товаровиробників з підприємствами переробної галузі,
підприємствами, що займаються транспортуванням та торгівлею можливе лише в
одиничних випадках через соціальні, матеріальні, географічні та демографічні
причини.
Така ситуація накладає певний відбиток на пошук шляхів для виходу із
становища, що склалося.
Тому серед джерел фінансування друге місце займають кредити комерційних банків.
Проте з початку 90-х років високий рівень збитковості сільгоспвиробництва
зробив аграрний сектор непривабливим для кредитування. Збитковими були 85%
сільськогосподарських підприємств, а в багатьох регіонах країни цей показник
становив 90% і більше. Отже, повернути надані кредити могли щонайбільше 15%
господарств.
Про те, що сільськогосподарські товаровиробники не оотримували кредити,
свідчать такі дані. Якщо в 1980-1990 роках питома вага кредитів
сільськогосподарським підприємствам становила 35-40%, то в подальшому вона
зменшилася: в 1991 р. — до 12%, 1993 р. — до 7%, у 2000-2002 рр. — 1-2%.
Сталося це через кредиторську заборгованість за банківськими кредитами, яка
збільшувалася з року в рік. Так, якщо в 1991 році вона становила 20% загального
обсягу банківських кредитів, то в 2002 році заборгованість за кредитами
збільшилася до 78%. У зв'язку з цим ситуація із забезпеченням аграрного сектору
економіки кредитними ресурсами негативно вплинула на господарську діяльність
сільськогосподарських підприємств і на хід аграрних реформ в Україні.
Підприємства переробної промисловості й споживчої кооперації у перші роки
реформ також постраждали в результаті подорожчання кредитних ресурсів. Але в
подальшому ці втрати були частково компенсовані за допомогою цінового
механізму.
В умовах високої ймовірності неповернення кредитів процес кредитування
сільського господарства був досить ризикованим бізнесом. Крім того, збитковість
галузі, відсутність ліквідної застави у товаровиробників та недосконалість
законодавчих механізмів, які б гарантували повернення кредитів, робили аграрний
сектор непривабливим для інвестицій.
Перше, що було зроблено Урядом для поліпшення фінансового стану підприємств АПК
— це зменшення податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників.
Досягли цього, як за рахунок ліквідації окремих податків, зокрема відрахувань
у Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і
соціального захисту населення, у Державний інноваційний фонд, так і
переведенням сільськогосподарських підприємств на спеціальний режим
оподатковування.
У практичному плані це реалізувалося у введенні фіксованого
сільськогосподарського податку (ФСП), так з 1998 року в порядку експерименту в
трьох районах, а з 1999-го на період до 1 січня 2004 року для всіх
сільськогосподарських підприємств було введено пільгову систему оподаткування,
основу якої складає фіксований сільськогосподарський податок (ФСП), а у 2003-му
термін його дії було продовжено до 31 грудня 2009 року [132, с. 7-11].
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок 12 податків і
зборів, основні серед я
- Київ+380960830922