зміст термінів "регулювання" і "державне регулювання інвестиційної діяльності".
В економічній літературі дається безліч визначень понять "регулювання" і "державне регулювання економіки". Так, у Великій радянській енциклопедії наведене наступне трактування: регулювання - це підпорядкування певному порядку, правилу, установлення правильної взаємодії частин механізму у будь - якій системі [, с. ]. В економічній енциклопедії С.В. Мочерного під регулюванням розуміють напрямок розвитку, рух чого-небудь з метою внести порядок в систему. В загальному виді, на нашу думку, під терміном "регулювання" варто розуміти - упорядкування дії будь - якої механічної або соціально-економічної системи. Таке визначення повністю узгоджується із трактуванням поняття терміну "державне регулювання". У популярній економічній енциклопедії "державне регулювання" є однієї з основних форм участі держави в розподілі ресурсів і доходів, що впливають на рівень і темпи економічного розвитку і добробуту населення країни, є складовою частиною механізму регулювання національної економіки, що доповнює ринкове регулювання і взаємодіє з ним.
Про необхідність регулювання економіки висловлювалися як західні, так і вітчизняні економісти. На ранньому етапі розвитку капіталізму державне втручання зводилося, в основному, до двох функцій: законодавчого захисту прав приватної власності та самостійності прийняття рішень, тобто захисту економічного вибору. Ще А.Сміт в р. вказував на необхідність державного втручання в ринкові процеси. А.Сміт не обмежує роль держави тільки даним впливом на ринкові процеси. Він виділяє ще три способи втручання уряду: "по-перше, обмежуючи конкуренцію в деяких промислах меншою кількістю людей, ніж скільки звернулося б до них без такого втручання; по-друге, підсилюючи конкуренцію в інших промислах порівняно з тим, що була б за природних умов; по-третє, стискуючи вільний перехід праці та капіталу від одного промислу до іншого із одного місця в інше" [, с. -].
Дж.М.Кейнс вважається основоположником теорії необхідності державного регулювання економіки. У підсумку Кейнс прийшов до висновку, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, його механізм саморегулювання не працює і тому в інтересах усього суспільства економіка повинна регулюватися державою. На його думку головним об'єктом державного регулювання є ефективний попит і, у першу чергу, його основна складова - інвестиції. За основні механізми регулювання ефективного попиту Кейнс вважав грошово-кредитну систему і бюджет. Причому він спочатку віддавав перевагу непрямому державному регулюванню через грошово-кредитну систему. Однак, соціально - економічна ситуація -х років показала, що в умовах глибокого економічного спаду грошово-кредитне регулювання малоефективне, оскільки інвестиції слабко реагують на зниження відсоткової ставки. У зв'язку із цим, Кейнс та його послідовники для стабілізації економіки і економічного росту стали використовувати бюджетне регулювання через податки, державні витрати, бюджетний дефіцит [, с. ].
Сучасні кейнсіанці намагаються знайти такі методи економічної політики, які б забезпечили стійкий розвиток і високий рівень зайнятості та одночасно сприяли б зниженню інфляції. Вони доводять, що вирішення цієї проблеми можливо за рахунок відповідних коригувань у виробництві сукупного продукту, безробіття, цін, а також у грошовій системі. Головний висновок теорії кейнсіанства полягає в тому, що необхідність державного втручання в сучасну ринкову економіку взагалі та в інвестиційні процеси зокрема зберігає своє значення і сьогодні.
Монетаристи, визнаючи неминучість циклічного розвитку сучасної економіки, бачать його причину в нестійкості грошової політики центральних банків. На думку головного розробника монетариської теорії М.Фрідмана, вирішальним фактором суспільного виробництва є гроші. Регулюючи грошову масу, можна впливати на динаміку виробництва [, с. ].
У сучасній вітчизняній економічній літературі питання державного регулювання розглянуті багатьма вченими. Однак, акцент впливу держави саме на інвестиційні процеси не робиться, а лише розглядаються форми і методи державного регулювання економіки в цілому та, зокрема, переробного виробництва АПК. Однак ці форми і методи мають пряме відношення і до інвестиційної діяльності, яка є основою розвитку економіки.
Форма представляє собою загальний напрямок, основні принципи впливу з боку суб'єкта в особі відповідного державного органа на розглянутий об'єкт. Метод - це спосіб пізнання і перетворення об'єкта на основі певних правил і теоретичних принципів, застосовуваних при регулюванні (метод від греч. слова metodos - шлях, спосіб пізнання, дослідження). Для кожної з форм може бути застосовано кілька методів, що визначається їх точністю, доступністю, ступенем апробованості та рядом інших умов. В остаточному підсумку, всі вони спрямовані на те, щоб зорієнтувати макроекономічний розвиток і поведінку в мікроекономіці в напрямку обраного варіанту руху.
Так, А.Е.Карлик виділяє форми державного регулювання: правову, адміністративну і економічну [, с. ]. Правове регулювання, на його думку, зводиться до встановлення державою правил "економічної гри " для всіх суб'єктів ринку. Система законодавчих норм і правил визначає форми та права власності, організаційно-правові форми підприємств, умови підписання контрактів і форми інвестування у переробні підприємства АПК.
Адміністративне регулювання включає ліцензування (видача на певних умовах дозволів (ліцензій) на здійснення тих або інших видів діяльності); квотування (кількісне обмеження експорту чи імпорту певних видів товарів) та ін.
Економічне регулювання автор під
розділяє на пряме і непряме. Пряме включає три основних елементи: державні субсидії; державне підприємництво; державне програмування (планування). Державні субсидії представляють собою безоплатну позичку, що повністю або частково покриває витрати виробництва її одержувача. Державне підприємництво включає створення і управління виробничою, економічною і соціальною діяльністю державних підприємств. Державне програмування - це механізм формування і реалізації комплексу заходів щодо рішення великого загальнодержавного або регіонального завдання через створення необхідної продукції або послуги, і розміщення, за допомогою контрактного фінансування, державних замовлень на переробних підприємствах різної форми власності на конкурсній основі, у т.ч. експертизу інвестиційних проектів і організацію їх реалізації.
Непряме економічне регулювання здійснюється за допомогою податкової, митної, амортизаційної, кредитно-грошової та валютної політики. А.Е. Карлик виділяє таку форму державного регулювання як валютна. Девальвуючи або ревальвуючи національну валюту, держава, тим самим, робить вигідним або невигідним експорт чи імпорт продукції. Безперечно, форми та методи державного регулювання, що виділяються тим або іншим способом відносяться і до інвестиційної діяльності, однак прямого впливу на інвестиційний процес вони не мають.
Важливим елементом у механізмі державного регулювання інвестиційної діяльності переробних підприємств АПК є їх державна бюджетна підтримка. Вивченням організації державної бюджетної підтримки галузей АПК займалися видатні як вітчизняні, так і зарубіжні вчені економісти - аграрники Г. Бірман, М.І. Кісіль, П.М. Макаренко, Л.О.Мармуль, О.В. Мертенс, В.Я. Месель - Веселяк, Г.М. Підлісецький, Б.А.Райзберг, В.П. Ситник, Р.А. Фатхудінов, В.Г. Федоренко І.В. Якимів та інші.
Так, Р.А. Фатхудінов, вважає, що сьогодні виникла необхідність надати всій системі державної підтримки антикризову спрямованість, консолідувати в ній не тільки фінансові, але й управлінські ресурси держави та приватного бізнесу. Державна підтримка низькорентабельних переробних підприємств АПК повинна полягати в активній участі органів влади в розробці комплексних проектів фінансового оздоровлення переробників сільськогосподарської сировини; а також у модернізації виробництва. В цих умовах головною сутністю діяльності Міністерства аграрної політики і його під
розділів у регіонах, стає не стільки розподіл бюджетних коштів по об'єктам, скільки активна і результативна участь у розробці програм розвитку переробної галузі АПК та її підприємств, їх реалізації та підтримці бюджетними коштами. Таку систему організації можна назвати договірною, оскільки бюджетні кошти будуть надаватися залежно від участі в реалізації розроблених програмах. Договірна система дозволить зосередити зусилля господарюючих суб'єктів та органів управління на розкритті внутрішніх резервів і мобілізації зовнішніх джерел інвестування.
Механізм формування і розподілу бюджетних коштів необхідно вдосконалювати так, щоб державна бюджетна підтримка надавалася безпосередньо переробникам сільськогосподарської сировини. Структуру бюджетних коштів, виходячи з найбільшої віддачі від їх використання, варто формувати знизу, тому що оптимізувати виробництво можна тільки безпосередньо на переробному підприємстві [, с. ].
Аналізуючи порядок формування і функціонування системи державної підтримки, викладений Р.А. Фатхудіновим, ми дійшли висновку, що він не розкрив сутності поняття, що представляє собою "державна підтримка переробних підприємств АПК". В одному випадку він говорить, що держпідтримка є безоплатним фінансуванням виробників за рахунок державного і обласного бюджетів - у вигляді дотацій і компенсацій частини виробничих витрат, а також фінансування державних і регіональних цільових програм розвитку переробних підприємств АПК. В іншому випадку він говорить, що в системі необхідно консолідувати ресурси приватного бізнесу та мобілізувати зовнішні джерела фінансування. На нашу думку, залучення коштів приватного бізнесу і зовнішніх джерел фінансування не є елементами державної підтримки.
Проаналізувавши різні підходи до формулювання сутності економічної категорії "державне регулювання інвестиційної діяльності", ми прийшли до висновку, що "державним регулюванням інвестиційної діяльності" треба вважати всяку безоплатну матеріально-фінансову допомогу товаровиробникам за рахунок державного і регіонального бюджетів. Державне регулювання інвестиційної діяльності переробних підприємств агропромислового комплексу повинно здійснюватись за допомогою і на підставі наступних нормативно - правових та законодавчих актів:
1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" № -XII, р. зі змінами та доповненнями.
2. Закон України "Про іноземні інвестиції" № -XII, р. зі змінами та доповненнями.
3. Закон України "Про режим іноземного інвестування" № /-ВР, р. зі змінами та доповненнями.
4. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій" № -XII, р. зі змінами та доповненнями.
5. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" № -ІІІ від р. зі змінами та доповненнями.
6. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" № -IV, р. зі змінами та доповненнями.
7. Закон України "Про основні засади державної аграрної політики на період до року" № -IV від р.
8. Закон України "Про систему інженерно - технічного забезпечення агропромислового комплексу України" № -V від р.
9. Указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" № від р.
. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на - рр." № від р. []
Крім того, у своїй діяльності переробні підприємства АПК, в залежності від виду діяльності, керуються законодавчими актами, що регулюють діяльність галузі, наприклад: Закон України "Про молоко та молочні продукти" № -IV від р.; Закон України "Загальнодержавна програма розвитку рибного господарства України до року" № -IV від р. Також незамінною частиною державного регулювання інвестиційної діяльності є велика кількість програм інвестиційного розвитку, що були прийняті в останні роки не тільки обласними центрами України, а й окремими містами. Не дивлячись на різноманіття положень всіх цих нормативно - правових актів, єдиною їх спільною рисою протягом багатьох років залишається те, що більшість з них не виконуються. І стосується це не тільки документів, що були прийняті органами місцевого самоврядування, а й державних законодавчих актів. Так, наприклад у Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на - рр." № від р. до основних завдань відносять:
- завершення формування стабільної нормативно - правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;
- забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;
- удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;
- забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністративних видатків, безумовного додержання прав платників податків;
- підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;
- подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;
- зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;
- сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень.
Аналізуючи ступінь виконання завдань цієї програми через шість років, після початку її дії можна сказати, що із напрямків, які були обумовлені цим документом, по діяльність не тільки не велась, а й були зроблені кроки, прямопротилежні задекларованим. Так, наприклад, досі незавершене формування законодавчої бази в галузі державного регулювання інвестицій; існуючі нормативно - правові акти базуються на засадах документів, які розроблялись ще під час існування Радянського Союзу і втратили свою актуальність
- Київ+380960830922