РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВЗАЄМОДІЇ
УПРАВЛІННЯ, ВЛАДИ І ДЕРЖАВИ
В умовах трансформації сучасного суспільства взаємодія управління, влади і держави потребує нового концептуального осмислення і визначення таких основних засад управлінської діяльності, які забезпечать будівництво оптимально організованого й ефективно управляємого суспільства.
Такий підхід визначає необхідність обгрунтувати функції управління у суспіль-стві, визначити його основні типи і рівні, проаналізувати дію основних законів і принципів управлінської діяльності, визначити характер взаємодії між управлінням, владою і державою, розробити практичні рекомендації щодо організації сучасного управління суспільством.
Необхідність теоретичної і практичної розробки цих питань викликана тим, що в управлінні суспільством намітилася небезпечна технократична, вузько-прагматична тенденція, яка ігнорує соціальну теорію, теоретико-стратегічне планування і прогнозування шляхів і форм державного будівництва, засобів управління суспільними процесами.
Разом з тим, кожна соціальна система має свої закони існування та розвитку. Вони детерміновані як внутрішньою її природою, властивостями та якістю тих елементів, що входять до її складу, так і довкіллям, до якого соціальна система адаптується, щоб зберегти своє існування. Інтегративний характер внутрішніх та зовнішніх детермінант примушує соціальну систему постійно змінювати свій "режим роботи" і цим забезпечувати стабільність і здатність до розвитку. Соціальна діяльність ніби розпадається на дві тенденції, які виступають одна проти одної і в той же час породжують із своєї протидії нову якість. Такими тенденціями в управлінській діяльності є соціальний порядок і хаос, управління та стихійне неуправляєме суспільство, організована та неорганізована соціальні системи, порядок в організації та ентропійний стан.
Єдність та протидія соціальних процесів об'єктивно забезпечує, з одного боку, збереження системи, з іншого - здатність до розвитку, адже в управлінській діяльності можна так "зарегулювати" соціальні процеси, що може настати їх стагнація. Отже, у взаємодії управління, влади і держави має бути внутрішній порядок і узгодженість, механізм подолання суперечностей, кризи, конфліктів, а поряд з цим - механізм забезпечення змін і розвитку, що дають можливість адаптації соціальних систем до нових умов.
Таким чином, методологічний аналіз взаємодії управління, влади і держави спрямований на вивчення способів їх організації, принципів взаємодії і передбачає аналіз таких питань, як типи управління і рівні його дії, роль законів в управлінській діяльності, співвідношення необхідності та свободи, взаємодія управління і влади, роль інтелігенції та еліти в управлінні суспільством, роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності, аксіологічний аспект в управлінні.
2.1.Основні типи сучасного управління і рівні його дії
Виступаючи як органічна частина будь-якої соціальної системи, управління за умов різного соціального устрою набуває певного характеру і може розглядатися в рамках таких типів, як адміністративно-командний, інформаційно-аналітичний, соціально-зорієнтований.
Адміністративно-командний тип управління характерний для країн з тоталітарним режимом, де в ході історичної практики складався жорсткий бюрократичний регламент, роздутий апарат влади, мотивація страхом, панування адміністративних та державних структур, силових методів управління, що суттєво послаблює механіз-ми саморегулювання та самоуправління громадян, альтернативність рішень. І хоча адміністративно-командні методи управління можуть бути історично виправданими і досить ефективними у надзвичайних умовах (під час соціальних криз, воєн, природних і антропогенних катастроф), домінування таких методів в управлінні суспіль-ством неминуче приводить до обмеження свободи, творчого розвитку особистості, примусової влади та ідеологізації суспільного життя, тотальної залежності особистості від держави. Отже, використання адміністративно-командних методів управління є можливим за тих конкретних історичних ситуацій, коли їх застосування є необхідним, оскільки будь-яка управлінська система передбачає включення тих чи інших елементів примусу.
До інформаційно-аналітичного типу управлінської діяльності належить така, що використовує інформаційні технології, комп'ютерну обробку різноманітних даних. Це приводить до того, що розробка і прийняття управлінських рішень набуває характеру технологічного процесу. Одним з характерних недоліків такого типу управлінської діяльності стає надлишок різноманітних даних, що посилює проблему їх використання для здійснення адекватного, оперативного та ефективного управлінського рішення.
Найбільш близьким до інтересів і потреб людей виступає соціально-зорієнтоване управління, яке за ринковими відносинами та економічними інтересами "бачить" людину і включає її у механізм регулювання соціальних процесів. Така управлінська діяльність може використовувати й адміністративно-командні, й інформаційно-аналітичні методи, але на першому місці знаходиться соціальна мотивація у вигляді високого соціального захисту людини, мотивації її праці та життєдіяльності. Цей тип управління, можливо, є найбільш прийнятним для українського суспільства, що зафіксувало у Конституції необхідність створення соціальної правової держави. Враховуючи, що економічну базу соціальної держави складає "змішана економіка", в якій поєднуються вимоги ринкової раціональності з правом будь-якого індивіда на участь у виробничому житті та достатнє матеріальне забезпечення ("солідарні ринкові відносини"), соціально-зорієнтоване управління передбачає спрямування дії ринкових сил таким чином, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпечити економічну стабільність. Управління в такому разі спрямовується на створення такої "соціальної мережі" організації життя громадян, в якій буде зді