РОЗДІЛ 2
Лексико-семантична відповідність українського тексту
Підібрати точний лексичний відповідник у мові-реципієнті при передачі текстів
із близькоспоріднених мов є процесом нелегким. Особливо коли виникає потреба
називати специфічні реалії, відтворювати власні назви, фразеологізми, поетичну
символіку тощо. Є труднощі й у підборі еквівалентів до загальновживаних слів.
При дослідженні українських перекладів, виконаних І. Мацинським, ці моменти
набувають особливої гостроти, адже українську мову, як уже наголошувалося,
митець вивчив досить пізно, до того ж – самостійно. А при перекладанні, як
відомо, завжди важливо непогано знати мову, з якої здійснюється переклад, і
блискуче володіти мовою, якою перекладається. У випадку з І. Мацинським усе
навпаки. Між тим ще М.Рильський неодноразово наголошував: “Справа в тому, що на
запитання: що легше – чи перекладати з далеких мов, чи перекладати з мов
близьких? – ми відповідаємо: у певному розумінні важчі саме переклади з
близьких мов” [127, 57]. Акцентуючи на “небезпеках і труднощах, які чигають на
перекладача художнього твору” [127, 56], вчений зауважує, що “при перекладі з
мови близької раз у раз виникають спокуси перекладати слово в слово, а це часто
призводить до цілковитого викривлення” [127, 138]. Неглибоке знання
слов’янських мов, загальнолінгвістичне уявлення про їх спорідненість недостатні
для здійснення досконалого поетичного перекладу. Саме це найчастіше призводить
до нівелювання національної специфіки кожної окремої мови. “І справді,
близькість мов полегшує їх вивчення, переклад, але породжує додаткові труднощі,
особливо в поетичному перекладі, створюючи так званий гіпноз оригіналу; завдяки
їй (близькості мов – Т.Л.) посилюється небезпека міжмовної омонімії” [181, 84]
тощо.
Мистецтво поетичного перекладу в нашому випадку полягає в тому, аби з
лексичного складу української мови вибрати слова, найбільш відповідні лексемам
першотвору в їх повній гармонії, у взаємозв’язку з конкретним контекстом. Адже
можливостей передачі слова як лексичної одиниці чи сталих словосполучень завжди
є по декілька. А.Федоров [144, 122] називає три найхарактерніші проблемні
ситуації при цьому: коли в мові перекладу немає словникового відповідника тій
чи іншій лексемі оригіналу (взагалі або в цьому його значенні); коли
відповідність є неповною, тобто еквівалент лише частково розкриває значення
іншомовного слова; коли різним значенням багатозначного слова першотвору
відповідають різні лексеми в мові-реципієнті.
Завданням другого розділу цієї праці і є піддати зіставно-типологічному
аналізові українські переклади поетичних творів словацьких романтиків,
здійснені Іваном Мацинським, на предмет виявлення в них вдалих (умотивованих) і
невдалих лексико-семантичних еквівалентів, прослідкувати, наскільки сильно при
їх підборі проявився міжмовний взаємовплив та наскільки добре на момент
перекладання автор володів українською літературною мовою.
2.1. Відтворення назв реалій
Найбільш вдалими і найбільш повними на сьогодні є визначення і класифікація
реалій, запропонованих Р.П. Зорівчак у книзі “Реалія і переклад”[34, 46-83].
Щоправда, у своїх висновках авторка опирається, передусім, на матеріал
англомовних перекладів українських прозових текстів. Питання відтворення
словацьких реалій українською мовою дотепер ще не порушувалося в теоретичному
плані.
Для точного відтворення значення лексем і словосполучень, що позначають
реалії, перекладач мусить добре знати побут народу, відображений у першотворі,
та історичну епоху, в яку створювався оригінал. Однак довершеність перекладу
залежить і від того, наскільки перекладач володіє мовою перекладу, зокрема,
наскільки точно він відчуває місце кожного з пропонованих ним еквівалентів у
лексичній системі мови-реципієнта. Тільки за цих умов можна досягти бажаної
мети при перекладі відповідного тексту.
А. Федоров [144, 139] називає три основні можливості передачі таких лексем чи
словосполучень: транслітерація (повна або часткова); створення нового слова чи
словосполучення на основі реально існуючих уже в мові елементів; підбір
близького за значенням слова з мови-реципієнта. У перекладах словацької поезії
І. Мацинський найчастіше вдається до третього способу: він, як правило,
використовує готові вже лексеми (прості чи складні) української мови.
Здійснити точний переклад місцевих реалій, як відомо, не завжди легко. Для
позначення власних специфічних національних реалій і локальних побутовізмів
словацькі романтики найчастіше вдаються до історизмів, архаїзмів. Більшість
таких лексем уже справді вийшла з активного вжитку в зв’язку зі зникненням
відповідних денотатів. Саме тому для їх відтворення І.Мацинський найчастіше
шукає адекватні лексичні еквіваленти в периферійній лексиці української мови. І
здебільшого, зокрема, в сфері соціально-політичної лексики він знаходить
потрібні слова та номінативні словосполучення.
Ось кілька з таких еквівалентів, що справді відповідають і словниковим
значенням, і тим стилістичним відтінкам, які підказує текст оригіналу:
drбb [B, 176] гайдук [Б, 357]
drбby [S, 143] драбанти [С, 254]
hajduch [K, 187] гайдук [К, 210]
chlapci z vysokэch brбl [B, 171] опришки [Б, 353]
chlapci podtatranskн [K, 806] хлопці підтатранські [К, 144]
Jeho Jasnosќ [B, 194] цісар ясний [Б, 370]
krбѕ [S, 130] король [С, 243]
krбѕovnб [B, 336] королева [Б, 449]
pбn [B, 162] пан [Б, 343]
stoliиnэ dom [K, 283] жупний дім [К, 150]
ћalбr [K, 283] в’язниця [К, 150].
Проте при перекладі подібних лексем І.Мацинський не завжди послідовний. Ось
хоча б кілька випадків:
cisбr [B, 174] цар [Б, 356]
regimenty [B, 194] війська [
- Киев+380960830922