РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ТА ВІДШКОДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИТРАТ
Серед питань, які охоплюються інститутом кримінально-процесуальних витрат, не
менш важливим від інших є питання визначення їх розміру та відшкодування.
Ведучи мову про відшкодування кримінально-процесуальних витрат, потрібно
наголосити на тому, що не слід плутати його із стягненням
кримінально-процесуальних витрат, оскільки ці поняття зовсім не тотожні, чого,
на жаль, із впевненістю не можна сказати з аналізу чинного КПК України. Так
відповідно до ст.92 КПК, яка називається “Відшкодування витрат свідкам,
потерпілим, законним представникам потерпілих, експертам, спеціалістам,
перекладачам і понятим” перелічені суб’єкти кримінального процесу мають право
на відшкодування їм витрат, пов’язаних з явкою за викликом в органи дізнання,
досудового слідства, прокуратури і до суду. За ними зберігається середній
заробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв’язку з викликом. Особам, які
не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від
занять. Експерти, спеціалісти, перекладачі, крім того, мають право на
винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм роботи не
входить в їхній обов’язок на службі. Зазначені виплати проводяться з коштів
органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що
підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
Із змісту цієї статті випливає, що під відшкодуванням витрат треба розуміти
повернення чи компенсацію державою в особі органів розслідування, суду,
управлінь юстиції витрат визначеним суб’єктам кримінального процесу, яких вони
зазнали у зв’язку з провадженням у справі. Тобто тут, як зазначає Н.О.
Сидорова, виникають компенсаційні відносини між учасниками кримінального
процесу з приводу компенсації затрат на провадження [106, с.73-74].
Ст.93 КПК називається “Відшкодування судових витрат та оплата праці адвоката”.
Однак у ній мова уже йде, за винятком оплати праці адвоката, не про компенсацію
витрат визначеним суб’єктам процесу, яких вони зазнали під час провадження у
справі, а про стягнення цих витрат з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину
в користь держави. Зокрема, у частині першій цієї статті говориться, що
кримінально-процесуальні витрати покладаються на засудженого, а частина друга
зазначає, що у випадку визнання підсудного винним суд постановляє стягти з
нього кримінально-процесуальні витрати. Отже, у даному випадку зміст статті не
відповідає назві. Тому слід розмежовувати ці поняття, оскільки за своєю суттю
вони зовсім не тотожні.
Питання стягнення кримінально-процесуальних витрат вирішує суд під час
постановлення вироку, але для цього йому необхідно знати, які витрати були
понесені під час дізнання, досудового слідства, а які вже у суді. Однак з
моменту порушення кримінальної справи і до постановлення у ній вироку може
пройти багато часу. Відповідно ж будуть зроблені необхідні витрати на
розслідування. З метою забезпечення успішного провадження у справі, задля
заохочення певних суб’єктів взяти участь у кримінальному процесі, їм будуть
відшкодовані понесені ними витрати, пов’язані з явкою, виплачена винагорода та
ін., котрі власне і складають кримінально-процесуальні витрати.
У зв’язку з цим порядок визначення розміру тих чи інших витрат, що входять до
числа кримінально-процесуальних, а також процедура відшкодування
кримінально-процесуальних витрат до їх стягнення з засуджених, заслуговує
окремої уваги. З метою дотримання певної послідовності і збереження логічного
зв’язку між видами кримінально-процесуальних витрат, питання відшкодування
кримінально-процесуальних витрат доцільно теж розглянути стосовно окремих
видів, які виділяються залежно від мети їхнього використання.
2.1. Визначення розміру та відшкодування витрат, пов’язаних з явкою і виплатою
винагороди
Як уже зазначалося вище, до витрат, пов’язаних з явкою і виплатою винагороди,
належать суми, що були видані визначеним в законі суб’єктам на відшкодування
понесених ними витрат у зв’язку з явкою (вартість проїзду до місця виклику і
назад, витрати пов’язані з найманням житлового приміщення, добові) до органів,
які ведуть процес, та винагорода, яка виплачується цим суб’єктам, за винятком
експертів, спеціалістів і перекладачів, якщо вони ніде не працюють, за відрив
від звичайних занять.
Порядок відшкодування цього виду витрат визначається ст.92 КПК України та
деталізується Інструкцією №710 [10].
Відповідно до частини третьої пункту першого цієї Інструкції, свідкам,
потерпілим, законним представникам потерпілих, а також експертам, спеціалістам,
перекладачам і понятим, якщо виконання їх процесуальних функцій пов’язане з
перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються
такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати пов’язані з
найманням житлового приміщення, добові. Пункт 4 Інструкції уточнює, що витрати,
пов’язані з явкою, відшкодовуються у розмірах, передбачених законодавством для
відряджених працівників. Сума винагороди за відрив від звичайних занять (пункт
3 Інструкції) визначається з урахуванням характеру їхніх занять у межах від 20
до 30% неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день і виплачується
особам, які не є працівниками підприємств, установ, організацій.
Згідно з пунктом 7 зазначеної Інструкції виплати на відшкодування витрат,
пов’язаних з явкою, проводяться органом, який зробив виклик, із коштів, що
передбачені кошторисом на зазначені цілі. У п.9 Інструкції говориться, що
виплати винагороди за відрив від звичайних занять проводяться за постановою
(ухва
- Киев+380960830922