Розділ 2
Мистецтво Острозького осередку
другої пол. XVI - першої пол. XVII ст.
в контексті культурно-історичної ситуації того часу в Україні
Мистецтво будь-якої доби та країни можна розглядати як редуковану модель її
культури, найбільш суттєву форму її самоусвідомлення, дзеркало, в якому вона
пізнає себе та навколишній світ. У мистецтві Острозького осередку другої пол.
XVI - першої пол. XVII ст. відобразився перехід українського суспільства на
нову ренесансну систему цінностей, який був не тільки наслідком неминучого
впливу “духу часу” (загальних соціокультурних процесів епохи), але й,
насамперед, результатом внутрішньої культурно-історичної ситуації, що склалася
в другій пол. XVI століття.
З середини XVI ст. в Україні виникли передумови ствердження ренесансної
культури. В економіці – це був перехід до фольваркової системи господарювання
та найманої праці, у соціальній сфері – утворення класу шляхти
(підприємницького дворянства), у політичній сфері – створення шляхетської
республіки – Речі Посполитої шляхом об’єднання на Люблінському сеймі Литви,
України та Польщі в єдину державу, що відбулося на принципах добровільності,
рівності та автономії трьох країн. Після деяких вагань, 6 червня 1569 р., В.-
К. Острозький підписав акт унії та склав присягу на вірність Короні, як дещо
раніше, 24 травня 1569 р., це зробили О. Чарторийський, К Вишневецький, Б.
Корецький, після гарантії, даної Зигмунтом Августом про збереження їх
князівських привілеїв та незалежності православної церкви [68;21]. За новими
федеральними землями відтепер, як ніколи, посилився контроль з боку Польщі.
Його здійснював в Україні представник короля, яким фактично став воєвода
Київський. Ця нова політична місія випала на долю князя В-К.Острозького. Він
контролював збір податків, стежив за скарбом, організовував будівництво
важливих військово-стратегічних об’єктів, займався мобілізацією на випадок
війни, керував збройними силами та ополченням, здійснював правосуддя на Східних
кресах. Він єдиний, хто володів в Україні титулом князя-державці і ніс повну
відповідальність за справи на цих землях перед Короною і сеймом, був довіреним
сенатором Речі Посполитої. Спокій, політична та економічна стабільність в краї,
його захист від зовнішньої експансії залежали від нього.
Берестейська унія 1596 р. стала “в певному значенні запереченням Люблінського
акту”. Якщо Люблінська унія була побудована на фундаменті релігійної
толерантності, то Берестейський синод, на якому було проголошено нерівноправне
об’єднання католицької та православної церкви, значною мірою “перекреслив
рішення Люблінського сейму” [68;21]. Посилення релігійного гніту викликало
могутній протест з боку різних верств українського суспільства. Це був перший
великий бій за власне духовне обличчя. “Ніколи така інтенсивна боротьба не
велася в такій драматичній обстановці. Навколо падали матеріальні фортеці, на
які можна було досі спирати свою віру в перемогу над обставинами,
денаціоналізувалися цілі суспільні верстви, які несли до того часу прапор ідеї,
падали разом із тим матеріальні засоби ведення боротьби, зменшувався гурт
неввігнутих під натиском сильнішого ворога, але прапор рідної культури, що мав
вести націю, підносився над тим гуртом непідкупних оборонців, підтриманий все
новими руками. Він плив через час і яснів все новими барвами духовних знайдень”
[61;280]. За словами М. Грушевського, це був період “Першого Відродження
1580-1610 рр.” – “...сей великий момент, у котрім реалізувався весь попередній
культурний та релігійний рух” [49;7].
У культурно-історичній ситуації боротьби проти войовничого католицизму та унії,
за ствердження національної культури особливу роль серед міст Волині відігравав
Острог. Місто бурхливо розвивалось. Його економічний та культурний розквіт був
тісно пов’язаний з піднесенням його політичного статусу як резиденції
могутнього роду “некоронованих королів Руси-України” – князів Острозьких. Вже в
к. XV ст. Острог згадувався серед найважливіших населених пунктів України в
“Списке городов руских” [159;224,235], а починаючи з XVI ст. значився на
більшості західноєвропейських карт. Якщо в 1583 р. в Острозі нараховувалось 283
будинки, то в 1589 р. їх кількість збільшується в півтора рази [103;20].
Розвитку міста сприяла грамота Стефана Баторія від 20 листопада 1576 р., яка
підтверджувала давній корлівський привілей на торгівлю та мита, аналогічний до
того, що на території “литовської” України мали, крім Острога, лише Київ та
Луцьк, а також грамота С. Баторія від 7 червня 1585 р., яка надавала Острогу
Магдебурзьке право [73;25-29]. Розквіт ремесла та торгівлі породжував численний
прошарок бюргерства і тим самим створював благодатнай грунт для поширення
ренесансного світогляду та мистецтва. У другій пол. XVI – першій пол. XVII ст.
Острог був одним з найбільших центрів художніх ремесел: гончарства, ковальства,
золотарства... Про значний ремісничий розвиток Острога свідчать документальні
джерела, ґрунтовно опрацьовані в наукових працях П. М. Жолтовського [55;378],
А.Зайця, [58;32-37], В.О. Александровича [6;59-68]. Згідно з поборовим реєстром
1576 р. в Острозі працювало 129 ремісників 24 спеціальностей. В акті 1603 р.
розподілу володінь князів Острозьких є відомості про 190 ремісників 50
спеціальностей. У присязі, що склав луцькому гродському суду острозький
бурмистр Онисько Романович у 1635 р., йдеться про 551 ремісника 36
спеціальностей. Відомо, що в 1624 р. в Острозі існувало 16 ремісничих цехів:
ковалів, кравців, шевців, пекарів, гончарів, різників, кушнірів, римарів,
шаповалів, теслярів, скрипкарів, оліферів, сідлярів, мулярів, золо
- Киев+380960830922