РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ПРОЕКТУВАННЯ
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ
ІННОВАЦІЙНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ
ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ
2.1. МОДЕЛЬ РІВНІВ НАУКОВОГО ПРОЕКТУВАННЯ
МОДУЛЬНО-РОЗВИВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Сучасний етап розвитку національної освіти характеризується численними спробами
впровадити різноманітні нововведення, інновації, реформи. У цій ситуації
виникає проблема методологічного аналізу тих чи інших трансформацій у сфері
шкільної та вузівської практики. Науковці навіть пропонують створити нову
галузь методологічного знання – освітню інноватику, яка б вивчала ефективність
педагогічних нововведень та способи їх успішної реалізації [99; 106; 183; 184].
Оскільки інноваційну діяльність неможливо формалізувати, передусім через
нестабільність людського чинника та природні психологічні бар’єри міжособистих
взаємостосунків, то має місце нагальна потреба у створенні проекту
організаційного забезпечення нових систем навчання із обов’язковим урахуванням
мотиваційних установок, ціннісних орієнтацій, моральних норм та гуманних
устремлінь освітянського соціуму. Тут аж ніяк не обійтися без професійно
налаштованого наукового проектування. На думку багатьох науковців, саме воно
дасть змогу реалізувати системність у запровадженні психологічних інновацій на
всіх рівнях організації освітньої діяльності [55; 106; 111; 112; 147а; 163].
Концептуальну основу науково-проектного освоєння нововведень становить модель
“життєвого циклу”, згідно з якою остання містить чотири етапи: а) розробка
інноваційного запровадження, яке здійснюється як фундаментальне дослідження на
теоретичному і прикладному рівнях; б) проектування нововведення; в)
впровадження інновацій (локальне, сутнісне, повне); г) використання новацій та
їх поступова застарілість (вичерпування можливостей, поява альтернатив) [111].
При цьому важливо науковими засобами описати перехід системи конструювання з
одного якісного стану в інший та управляти цим процесом, що в змозі
здійснювати, на наш погляд, психологічне проектування, яке культурними
засобами творить нову освітню чи педагогічну організованість (модель,
технологія, структура тощо), не порушуючи усталених засад її функціонування. За
цих умов можливе швидке розв’язання проблеми інноваційного осучаснення
навчально-виховного процесу при максимальному задіянні всіх наявних
інтелектуальних, технічних і природних ресурсів.
В організації сучасного навчального процесу традиційно застосовується
планування, щонайперше річне, календарно-тематичне, поурочне. План – це
своєрідна теоретична розробка, що висвітлює процес організації нововведення та
алгоритмічно описує етапи його втілення з позицій нормативного підходу.
Процедура планування зосереджена на аналізі теоретичних понять навчального
матеріалу, а тому завдання вчителя зводиться до розподілу наукової інформації
та її дидактичної систематизації у вигляді відбору того чи іншого навчального
матеріалу [11; 51; 74; 97; 129; 140; 146]. У цьому контексті вказується, що
реалізація вимог пізнавально-інформаційної парадигми розвитку освіти
здійснюється через планування як процес і план як результат цього процесу, які
достатні для спрощеної організації навчального процесу, зорієнтованого
переважно на трансляцію наукових знань і формування умінь. Традиційна шкільна
практика закономірно обмежилася запровадженням локальних інноваційних змін на
рівні педагогічних прийомів, методів і технології, планову підготовку яких
забезпечує нині учительське, методичне і педагогічне експериментування [162].
Проте зазначені нововведення не виходять за межі традиційної освітньої моделі,
у т. ч. не змінюють принципи проектування цілей, змісту, форм, методів і
засобів освітньої діяльності вчителів і учнів. Отож одразу постає проблема
новаторського і масового запровадження фундаментальних освітніх інновації,
вивчення їх доцільності та ефективності.
Водночас для підвищення рівня теоретичного обґрунтування плану почасти
застосовується процедура наукового прогнозування як одного з важливих способів
передбачення та реалізації інноваційних ідей. Технологію створення прогнозу
розробляли зарубіжні та вітчизняні вчені: А.Анчишкін [9], І.Бестужев-Лада [18],
Л.Голованів [127], Г.Добров [40], Е.Єршов [9], В.Лисичкін [76], С.Саркісян
[127], Е. Янч [187]. Встановлено, що процедуру прогнозування насамперед слід
розподіляти на два етапи: створення пошукового прогнозу і нормативне
прогнозування події чи явища.
Процедура першого етапу містить такі компоненти: 1) розробка програми
дослідження як логічного механізму здійснення; 2) побудова базової моделі на
нормативних засадах теоретичної концепції; 3) створення прогнозного фону, що
задає межі застосування програми; 4) здійснення пошукового прогнозу, визначення
критеріїв оцінювання, прийняття та розуміння нового користувачем,
доопрацювання моделі. Мета пошукового прогнозу – створення теоретичної моделі
функціонування організації за умов освоєння інновацій. Його кінцевий результат
спрямований на перспективну проблемну ситуацію, тобто вибудову “дерева проблем”
і прийнятних способів їх розв’язку. Аналізований прогноз задає принаймні
чотири теоретичні значення застосування нововведення: а) пряму екстраполяції як
спосіб зростання соціального ефекту інноваційних реформацій; б) “верхню
екстрему”, тобто розумну межу застосування того чи іншого нововведення; в)
“нижню екстрему”, себто умови, за яких новація втрачає свій зміст; г)
найваріативніше поле можливої реалізації нововведення.
Наступним етапом прогнозування є нормотворення: без нормативних рамок пошуковий
прогноз являє собою хаос спроб і
- Киев+380960830922