РОЗДІЛ 2
ДОКУМЕНТИ ОКУПАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ З ІСТОРІЇ
ДЕПОРТАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ
2.1. Матеріали Харківської міської управи .
Перед тим як перейти до аналізу матеріалів органів Харківського міського
самоврядування, що відображали проведення заходів спрямованих на на мобілізацію
робочої сили з подальшою її відправкою до Німеччини, вважаємо за потрібне
коротко змалювати становище в якому перебувало населення окупованого Харкова.
Для цього звернемося до однієї з справ, що знаходиться на зберіганні в ЦДАГОУ і
має загальну назву "Обзор материалов о положении в городе Харькове за время
немецкой оккупации"[3].
Цей огляд, датований 15 травня 1943р., був направлений М.С. Хрущову наркомом
внутрішніх справ УРСР Сергієнко. В ньому відображені події першого періоду
окупації Харкова - 24 жовтня1941- 16 лютого 1943 р. Огляд, що має гриф "цілком
таємно", складено за матеріалами Харківської міської управи, гестапо, поліції,
які були захоплені підрозділами органів НКВС після першого звільнення міста.
Структура даного огляду наступна: спочатку упорядники наводили цитати з тих чи
інших документів, що здебільшого характеризували найнегативніши боки існування
мешканців Харкова, а нижче, додавали власні коментарі. Зокрема, увагу авторів
звіту привернули до себе такі сфери як: громадсько-економічна, торгова,
господарча, культурно-побутова. Вони в свою чергу поділялися на кілька
розділів, наприклад : "Торгівля та кооперація", "Міські базари",
"Промисловість", "Побутове становище населення", "Народна освіта та культура"
та інші.
Огляд насичений цікавими фактичними даними щодо соціального, професійного,
національного складу населення міста. За допомогою статистичних відомостей було
визначено динаміку таких процесів як народження та смертність (із зазначенням
причин останньої), укладання шлюбів й, навіть, відвідування небагатьох
культурно-просвітницьких закладів міста протягом окупації. Так, наприклад, як
показують статистичні відомості "планово-економічного відділу Міської управи, у
Харкові в період окупації перебувало : інженерно-технічного персоналу - 17 857
чол., токарів - 6 821чол., слюсарів - 15 283 [3, арк.44]. Усього ж кількість
кваліфікованих робітників становила приблизно 43 тис. чоловік. Ми не випадково
згадали про цю категорію харків'ян, адже, як відомо, на добровільну мобілізацію
саме цього прошарку мешканців окупованого міста, перш за все, розраховували
німці. Пізніше ж, коли сподівання на велику кількість добровольців не
виправдалися, саме кваліфіковані робітники, стали об'єктом потужного тиску з
боку органів окупаційної влади.
Даний документ не містить прямих свідчень щодо масштабів та ходу депортації
харків'ян до Німеччини. Це частково можна пояснити тим, що безпосередньо до
компетенції міської управи здійснення мобілізації не входило, хоча, як ми
знаємо з інших джерел, структури місцевого самоврядування брали у ньому певну
участь, зокрема, у частині контролю за розповсюдженням повісток, реєстрації
працездатного населення, тощо[Див., наприклад: 25-28]. Тим не менше, у розділі
" Матеріально-сировинні джерела" знаходимо відомості щодо умов існування
мешканців міста, які певною мірою впливали на "бажання" останніх відправитися
до Німеччини. В розділі, в одному з коментарів, зазначалося, що "…основная же
масса населения, не имея средств к существованию, подвергалась постоянной
угрозе террора, обречена была на смерть от голода или на рабский труд в
Германии "[3, арк.34]. Далі, в огляді зазначається, що для того щоб змусити
значну частину населення відправитися на роботту до Німеччини, загарбники
виключили з плана постачання 70 000 людей, як таких, що не працювали на німців.
Там само, вміщена доповідь командира поліції безпеки та охоронної служби у
Харкові, в якій з приводу цих людей зазначається: "…70 000 трудоспособного
населения нужно сагитировать пойти на работы по месту жительства, или поехать в
Рейх, следовательно, необходимо создать, предпосылки для дальнейшего
добровольного найма"[3, арк. 34]. Поряд з цими відомостями, ми зустрічаємо
додаткові дані щодо людей, які не підлягали на першому етапі мобілізацйії
відправленню до Німеччини. Так, поряд з відомими нам категоріями населення:
хворими, працюючими, багатодітними матерями, за даними огляду до таких належали
й мешканці, які займалися торгівельною діяльністю, або, як зазначається в
документі - "харків'яни-купці"[3, арк. 34].
Проведення мобілізаційних акцій входило до компетенції Біржі праці, яка була
створена німецькою окупаційною адміністрацією у Харкові і спиралася в своїй
діяльності, серед інших, і на органи місцевого українського самоврядування –
міську та районні управи. Останні мали виконувати заходи
допоміжно-організаційного характеру, що стосувалися реєстрації працездатного
населення, контролю за своєчасним одержанням повісток, ознайомленням мешканців
міста з розпорядженнями німецької влади, що регламентували здійснення
депортації харків’ян до Німеччини. Саме міська та районні управи здійснювали і
контролювали спроби надання допомоги родинам “остарбайтерів”.
Отже, повістка була першим документом, одержавши який та чи інша людина
розуміла, що потрапила до списків потенційних “остарбайтерів”. Ці повістки
складалися у Вербувальній комісії Харківської міської управи й призначалися
усім мешканцям міста, які відповідали необхідним, перш за все - віковим,
критеріям. Як свідчать документи, повістки не просто розсилалися, а розносилися
кербудами - посадовими особами, які призначалися Міською управою для здійснення
контролю за життям та діяльністю мешканців окремого будинку. Це давало змогу
окупаційному апарату, з одного боку
- Киев+380960830922